Читати книгу - "Альманах видів, Kira Night"

Частина 68. Зустріч з друзями

Я сиділа в вітальні гостьового будинку і пила чай, підібгавши під себе ноги. Поруч зі мною, обіймаючи, сидів Хамід, а Віктор із гостями мусив незабаром прийти.

Весь час, що я обробляла їхні рани, ми йшли в гостьовий будинок, прислуга робила мені чай і готувала їжу, Хамід тримав мене за руку.

А якщо мені потрібно буде в туалет - ти теж мене триматимеш за руку? - несподівано запитала я, посміхнувшись. Я дивлюся ти вже приходиш у норму. - він засміявся. - Так, буду. Я більше ні на мить тебе не відпущу.

 

Усі кімнати, лазарет, навіть підземелля комплексу були забито. Команда Хаміда пригнала ще кілька десятків літаків, щоб забрати всіх перевертнів із тих проклятих лабораторій у Кореї. Там були чоловіки, жінки, навіть діти, розмістили всіх тут.

При розбудові комплексу після пожежі Віктор не робив із неї в'язницю. Тепер це місце стало притулком для всіх перевертнів, які його потребували.

Тих, хто не вижив, поховали в лісі неподалік комплексу, щоб усі, хто хотів, міг попрощатися з близькими.

Саму ж лабораторію зрівняли із землею, залишивши там лише тіла співробітників, які творили таке з нашою расою.

 

До вітальні увійшов Віктор, а за ним йшли Саллі та Лора. Я, схопившись з дивана, кинулася обіймати Лору, краєм ока помітивши невдоволений погляд Хаміда, з рук якого я вирвалася.

Дякую.. - прошепотіла їй я, а вона посміхнулася. Оглянувши їх, я запитала. - А де маленька? Ви залишили її одну в Індії?

Вони переглянулися і мені це не сподобалося.

Лора? З Амалою все гаразд? – я подивилася на неї. Так, Кіро, все добре, не хвилюйся. За нею зараз доглядає Лайна, моя Перша. - вона ніжно посміхнулася, саджаючи мене на диван до Хаміда. Навіщо ви залишили свою дочку? Вона ще занадто маленька, їй і двох років немає. - запитала я, невдоволено сідаючи. - Ми могли приїхати до вас, або зателефонувати. До речі, як дерево? Прижилося? Так, я під його тінню таку альтанку збудував, закачаєшся! - засміявся Саллі, сівши на диван, але відразу отримав ліктем в бік від дружини. Під тінню .. - тихо повторила я, опустивши голову. Кіро.. - Хамід ніжно прийняв мене. Скільки? - так само тихо запитала я. Кіро, це вже не важливо! Ми тебе витягли! – сказав Віктор. Я… запитала… скільки?! - я підняла на нього очі, що горіли вогнем. Шістнадцять років, Кіро. - відповів Саллі, схоже, будучи найрішучішим серед присутніх. - Шістнадцять років ми тебе шукали, доки ти не зв'язалася з Лорою. Я зв'язалася!? - здивовано перепитала я, подивившись, і всі озирнулись до Лори. Так. - відповіла вона. - Ти покликала мене через зв'язок наших свідомостей і показала мені образи, за допомогою яких Хамід знайшов тебе.

Я нервово засміялася, але ніхто в кімнаті не посміхався.

Ви, мабуть, чекаєте на мою розповідь... - почала я. - Що ж, я розповім. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍