Читати книгу - "Як я стала королевою, Ольга Обська"

— Ти лазила по деревах? — король видав шокований вигук. — Хоча чому я дивуюсь? Чи є хоч щось, чого моя королева боїться?

— Взагалі-то, є, — засміялася Аліса. На неї наринули дитячі спогади. — Це залізти на дерево було не страшно, а коли довелося спускатися, знаєш, скільки страху я натерпілася? Я боюся висоти.

— А навіщо ти полізла? — король щільніше притиснув Алісу до свого боку. — Був би я твоїм батьком, ох і…

— …дав би перцю? — знала вона вже, якими покараннями любить погрожувати величність. — Ні, батьки придумали інший спосіб дати моїй енергії вихід — записали на секцію дзюдо. А на дерево я лізла, щоб кошеня врятувати. Воно сиділо на верхній гілці, і, здавалося, може впасти. Але коли я добралася до нього, йому, мабуть, набридло сидіти на дереві, і воно спокійнісінько спустилося вниз.

Аліса сама не знала, чому розповіла величності про свої дитячі пригоди, і, щоб зрівняти рахунок, запитала:

— А ти, мій королю, лазив по деревах?

— Називай мене Еміліо, коли ми самі, — несподівано попросив він.

Аліса була не проти. Чому б не називати на ім'я того, з ким лежиш на підлозі, примостивши йому голову на плече? Зараз, в цю хвилину, вона чітко усвідомила, що вони не просто тимчасові союзники, їм таки вдалося стати друзями.

— Еміліо, то ти лазив у дитинстві по деревах? — Аліса підвела голову, щоб зазирнути йому у вічі.

— Лазив, Алісо.

Вона вловила, що йому принесло подвійне задоволення вимовити її ім'я і почути своє власне, що злетіло з її губ. Та що там говорити про його, коли їй теж сподобалося.

— І навіщо ж ти лазив?

— Щоб зрізати молоді пагони карпагаської верби. З них виходили чудові лук і стріли.

От хлопці. Все б їм у небезпечні ігри грати.

— Тобі, мабуть, влітало за таке геройство?

Навряд чи в королівській сім'ї вважалося пристойним, щоб принц лазив по деревах.

— Батько, якщо дізнавався, лаяв, але мама прощала мені практично все.

— Вона тебе дуже любила.

— Іноді мені здається, що вона прощала мені, щоб потім я зміг пробачити її.

— Вона перед тобою чимось завинила?

— Не знаю…

Аліса відчула, що мимоволі зачепила больову точку короля. Є питання, відповідь на які він давно шукає і не може знайти. Її накрило непереборне бажання допомогти йому. Адже вони тепер не просто тимчасові союзники, а й друзі.

— Пам'ятаєш, ти дуже хотів поговорити з Дрейком? Так от, здається, я знайшла до нього підхід.

— Що я чую! — король мало не підстрибнув разом із Алісою.

— Ми тут з ним розмовляємо іноді. Якщо хочеш, можу поставити йому кілька запитань.

— Хочу! Можеш зробити це сьогодні? Якомога скоріше.

— Добре, спробую. То про що його запитати?