Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

- Ні, - втрутилась я, на цей раз першою обійнявши Котовського і погладивши його по плечу. – Просто Даня не хоче полишати мене з дітьми наодинці. В мене ж мало досвіду… Щоб його вистачило на чотирьох дітей.

- Дуже шкода, що ти не готова до великої сім'ї, - уїдливо протягнула Віталіна. – Це ж так прекрасно, коли дітей багато! Я з самого дитинства мріяла про велику сім'ю…

Данило аж заморгав від подиву, правда, не забувши при цьому мене обійняти, наче позначаючи, що я – його, і нема чого посягати на його жінку. Дана ж старанно маскувала сміх за кашлем, не лишивши мені жодного сумніву в тому, що вона просто брехала та ніякої великої сім'ї не хотіла. Тим паче, сама народила лише одного.

І, якщо чесно, я якось дуже слабко вірю, що в свої тридцять шість, чи скільки їй там, планувала народити ще чотирьох. Це, звісно, можливо, але…

- Ну, в мене ще все попереду, - посміхнулась я, копіюючи Вітасю. – Врешті решт, я ще встигну народити Дані дітей. Правда, любий?

- Звісно, люба, - медовим голосом відповів Котовський.

- Зазвичай, - не втрималась Вітася, - зрілим чоловікам цікаво спілкуватись зі зрілими жінками… А не з соплячками!

- Як жаль, що я недостатньо зрілий, - не втримався Данило. – Тому зрілим жінкам просто не треба втрачати на мене час, Вітасю.

- Ти це мені?! – вскинулась вона.

- Ну що ти, - посміхнувся Котовський. – Я ж абстрактно. Ти ж тут до Дани приїхала, по дружбі, чи не так?

Віталіна відкрила рот, щоб заперечити, або, може, виказати Котовському все, що вона зараз про нього думала, але не встигла промовити ні слова. Дитячий сміх та чужі тяжкі кроки повідомили нас, що закінчити цю розмову вчотирьох не вдасться, і я стрімко повернулась, щоб зрозуміти, хто саме насмілиться зупинити цю палку розмову.

Рятівником виявився Сергій Петрович, ймовірно, єдиний дорослий, якого все ж відшукала Яна в пошуках рятівника для "прекрасного принца" Котовського. Чоловік виглядав дуже сумно, на дочку і подругу дивився безрадісно, покачав головою і спитав:

- Що за шум тут, молодь? Знов сваритесь?

- Ну що ви, дядьку Сергію! – першою вклинилась Вітася. – Ми не сваримось, звісно ж ні! Просто… - вона запнулась. – Просто ми з Даною вирішили походити по магазинам. Я так давно не була в рідному місті! Але Данюша не хоче нас підвозити, не вірить, что Олечка сама справиться з дітьми! Ось для мене то була тільки б радість… але з дітьми по магазинам не походиш, вони ж втомляться! А тягти речі в маршрутці – це просто знущання… Якби не Оля…

Сергій Петрович подивився спочатку на сина, перевіряючи реакцію на "Данюшу" та Віталіну, потім на мене, уявив собі, певне, що таке сидіти з дітьми, яких четверо, згадав власний досвід і стримано посміхнувся.

- Четверо дітей – то складно. Одному не справитись. Але, впевнений, можу допомогти.

- Приглянути за дітьми? – оживилась Дана. – Разом з Олею?

- То було б чудово! – затараторила Вітася. – Молодість Ольги, ваша досвідченість – ідеальна комбі…

- Ну що ви, дівчатка, - відмахнувся Сергій Петрович. – Я застарий для того, щоб лишатись з маленькими дітьми… Анечка та Яночка з мене витрясуть всю душу, і те хвилин за десять. Дідусю, покатай на спині, дідусю, станцюй! А дідусь вже не молодий. То не по мені… а ось за жінками в магазині я вже якось вгонюсь, - він весело посміхнувся. – Так що, нехай Даня лишається з Олею та з дітьми, а я вже вас по місту покатаю, дівчата.

Вітася так швидко спохмурніла, що я ледь стримала задоволений смішок. Це ж треба, радість як рукою зняло, ні сліду не лишилось!

- Он як, - протягнула вона. – але… але…

- Але ж мама забрала авто! – втрутилась Богдана. – Ти ж як нас катати будеш?

- Ну, - Сергій Петрович почесав потилицю. – Нема виходу, доведеться просити допомоги в Дані…

Жінки зраділи, але зарано.

- Синку, - повернувся він до Данила, - даси свою машину? Все життя мріяв покататись на лексусі! Заодно дівчаток підкину до їх магазинів.

Здивування, що спалахнуло в очах Данила, раптом змінилось задоволеною посмішкою. Він подивився на батька, і Котовський-старший, правильно зрозумівши жест, тільки крадькома підморгнув синові, показуючи: він завжди на його стороні. Тим паче, якщо старша донька така підступна і так хоче внести корективи в братове життя.

- Але Даня, напевне, не довірить тобі свою машину. Вона ж така дорога… - почала Дана, але Котовський впевнено перебив її.

- Як це – не довірю? Це ж не кому-небудь, а рідному татові. Зараз, татку, дам ключі, - Котовський вже потягнувся до кишені.

- Чекай! – зупинила його Богдана. – Батько – літня людина… Як він за нами, молодими, вгонеться?

На цей раз Сергій Петрович відповів першим.

- Ну ви ж не Аня та Яна, - посміхнувся він. – Мені не треба допомагати вам одягатись і сторожити, ну правда… Поставлю авто на паркінг, посиджу, книжку почитаю, якраз мені Олена подарувала…

- Та що ти, тату, - запротестувала Богдана. – Там же холодно!

- Де холодно? В лексусі холодно? Даночко, для такого діла там давно придумали систему кондиціонування та обігріву, - розміявся Сергій Петрович. – Так що, Даня та Оля подивляться за дітьми. А ви, дівчатка, збирайтесь. Я в машині почекаю.