Читати книгу - "Сфера"

запросила приєднатися до професійної мережі — Мей охоче погодилися. Джаред уже казав, що співробітників ВК заохочують до вищого рівня взаємного обміну. Якщо ти надсилаєш запитальник, то будь готова теж відповісти на анкету клієнта. Після приєднання до професійної мережі дистриб’ютора футболок з Орландо Мей надійшло ще одне повідомлення від Ненсі. Вона просила заповнити короткий запитальник про свої вподобання у щоденному одязі, і Мей погодилася. Відкрила анкету і побачила, що вона аж ніяк не коротка: повноцінних сто двадцять запитань. Але Мей охоче на них відповідала, адже її думка має значення, до неї дослухаються, і такий взаємний обмін зміцнить лояльність самої Ненсі і всіх, з ким вона контактуватиме. Отримавши заповнену анкету, Ненсі надіслала багатослівну подяку, залишила посилання на сайт крамниці і сказала, що Мей може обрати будь-яку футболку. Мей сказала, що подумає про це трохи пізніше, але Ненсі страшенно кортіло побачити, яку саме футболку вподобає Мей. Мей поглянула на годинник; на запит з Орландо вона відповідала вісім хвилин, хоча нові нормативи передбачали лише дві з половиною.

Щоб досягти прийнятного середнього ритму, розуміла Мей, тепер доведеться поквапитися з наступним десятком запитів. Зайшла на сайт, вибрала футболку із зображенням мультикового песика в костюмі супергероя, і Ненсі схвалила її вибір. Мей узяла наступний запит, почала писати просту шаблонну відповідь, аж тут знову надійшло повідомлення від Ненсі. «Вибачай, мабуть, я занадто високої думки про себе, але після того, як покликала тебе до своєї професійної мережі, ти мене до своєї не запросила. І хоча знаю, що я звичайне абищо з Орландо, та все ж маю сказати, що таке ставлення мене принижує». Мей відповіла, що й на думці не мала її принизити, що у «Сфері» дуже багато роботи, тому вона геть випадково не надіслала взаємного запрошення й негайно виправить свій недогляд. Мей закінчила наступний запит, отримала цифру «98» і вже висилала додатковий запитальник, аж тут надійшло чергове повідомлення від Ненсі: «Бачила моє повідомлення у професійній мережі?» Мей переглянула всі стрічки, але жодного повідомлення від Ненсі не знайшла. «Я запостила його у твоїй професійній мережі!» — пояснила вона. Мей перейшла на сторінку, куди заходила дуже рідко, і побачила, що Ненсі написала: «Привіт, незнайомко!» Мей набрала: «Привіт і тобі! Але я тебе не знаю!!» — і вже було подумала, що на цьому їхнє листування закінчиться, але затрималася на сторінці, відчувши, що далі буде. Так і сталося: «Як добре, що відповіла! Думала, що ти вже образилася за те, що назвала тебе “незнайомкою”. Ти не розсердилася, правда?» Мей відповіла, що справді не образилася, а тоді додала ще й «ХО» [27], надіслала десять смайликів і знову взялася до інших запитів, сподіваючись, що Ненсі задоволена і щаслива. Відповіла ще на три запити, надіслала додаткові запитальники і побачила, що її середній бала — дев’яносто дев’ять. Це спровокувало шквал привітальних «цвірків», а глядачі раділи, що Мей така віддана повсякденній роботі в «Сфері», вважаючи її невід’ємною складовою світового процесу. Багато хто з її аудиторії, і вони про це весь час нагадували, теж сидів за робочим столом, а оскільки Мей і далі працювала, добровільно й з очевидним задоволенням, то всі вони бачили у ній рольову модель і натхнення. І це її тішило. Вона справді цінувала відгуки клієнтів. Вони її заспокоювали. А обслуговувати їх у статусі прозорої їй подобалося ще більше. Цього вона й очікувала. Їй і Стюарт казав, що коли тисячі або навіть мільйони спостерігають за тобою, ти поводишся якнайкраще. Стаєш бадьоріший, приязніший, ввічливіший, щедріший, допитливіший. Але він нічого не сказав про дрібніші позитивні зміни.

Уперше камера змусила Мей зробити не так, як вона збиралася, коли зайшла на кухню перекусити. Шукала щось смачного, й екран на зап’ясті показав уміст холодильника. Зазвичай вона б хапнула холодний брауні [28], але побачила зображення своєї руки, що тягнеться по нього, а саме це бачили всі її глядачі, і Мей відсмикнула її. Зачинила холодильник, порилася у чаші на столі, намацала пакет мигдалю і вийшла з кухні. Під вечір розболілася голова — видно, з’їла менше, ніж зазвичай, шоколаду. Потягнулася до сумки, де мала кілька пластинок аспірину, але знову на екрані побачила те, що бачать глядачі. Тобто свою руку, що нишпорить у сумці, дряпає пазурами, й одразу її охопив відчай, бо могли подумати, ніби вона якась жалюгідна наркоманка, яка присіла на колеса.

І вона обійшлася без таблетки. Щодня вона відмовлялася від чогось, чого не хотіла потребувати. Від чогось, начебто непотрібного. Відмовилася від газованої води, енергетичних напоїв, від нездорової їжі. На різноманітних вечірках у «Сфері» вона цілий вечір носилася з єдиним келихом вина, завжди намагаючись його недопити. Будь-які надмірності викликали шквал стурбованих «цвірків», тому вона намагалася бути поміркованою. І це її звільняло. Вона вільна від поганої поведінки. Вільна від небажаних учинків — може не їсти і не пити того, від чого сама лише шкода. Від часу своєї прозорості вона ставала дедалі шляхетніша. Мей називали рольовою моделлю. Мами казали, що їхні дочки беруть із неї приклад, і це лише загострювало почуття відповідальності — перед сфероїдами, перед клієнтами та партнерами, перед молоддю, яку вона надихала; ця відповідальність дозволяла міцно стояти на ногах, додавала життєвої енергії.

Згадала про «СфероОпитування», тож наділа навушники і заходилася відповідати. Вона безперестанку висловлювала свою думку глядачам, бо стала значно впливовіша, але сумувала за охайним ритмом, за форматом «запитання-відповідь». Прийняла наступний клієнтський запит і кивнула головою. Вдарив далекий дзвін. Вона знову кивнула.

— Дякую. Ти задоволена станом гарантування безпеки в аеропортах?

— З усмішкою, — сказала Мей.

— Дякую. Ти вітала б зміни в процедурі гарантування безпеки в аеропортах?

— Так.

— Дякую. Чи заважає тобі стан гарантування безпеки в аеропортах літати частіше?

— Так.

— Дякую.

Питання надходили далі; вона пройшла дев’яносто чотири і зробила перерву. Незабаром пролунав голос, незмінний:

— Мей.

Знехтувала ним.

— Мей.

Її ім’я, вимовлене її ж голосом, і далі мало владу. Вона так і не збагнула чому.

— Мей.

Цього разу воно пролунало ніби якась очищена версія Мей.

— Мей.

Вона поглянула на браслет і побачила чимало «цвірків»: запитували, чи з нею все гаразд. Знала, що треба відповісти, щоб глядачі не подумали, ніби вона звар’ювала. Це була одна з багатьох дрібним змін, до якої мусила звикнути: тисячі людей бачили те саме, що й вона, мали доступ до показників її здоров’я, чули її голос, вдивлялися в обличчя — вона завжди перед котроюсь камерою «ВидоЗміни» у кампусі, до того ж — її власна камера. Тож, коли її вічна бадьорість якось змінювалася, люди відразу це помічали.

— Мей.

Їй захотілося почути своє ім’я знову, тому мовчала.

— Мей.

Це був дівочий голос, дівочий голос, що лунав впевнено і пристрасно; та дівчина спроможна на все.

— Мей.

Це