Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

події вдягала своє первоцвітово-жовте з регулярністю, яка, на думку подруг, була непотрібна й немодна; але Спайк стверджував, що це його щасливий колір. Розмовляючи з репортерами, Спайк іноді просив їх згадати в дописі сукню своєї дружини, що, як вони, безумовно, помітили, має гірчичний колір. Дехто з новинарів — або ліниві, або дальтоніки — чемно так і робили, від чого Спайк посміювався, читаючи газети.

Також він був гостем деяких релігійних телепередач. Бетті іноді здригалася від передчуття, коли черговий продавець у костюмі-трійці з’являвся на екрані після рекламної паузи й привітно заявляв, що Господня любов подібна до спокою в центрі вихору і що один із сьогоднішніх гостей програми дійсно побував усередині того вихору й може свідчити про його абсолютний спокій, але якимсь чином це доводить, що християнство — це віра, яка постійно рухає вас уперед, адже у вихорі перебувати на місці неможливо, що підводить нас до нашого наступного гостя, Спайка Тіґґлера, який свого часу пересувався навіть швидше за вихор і тепер шукає його спокійного центру, цього абсолютного спокою, хвала Господу. І Спайк, який тепер знову стригся на астронавтський манер і вдягав синій костюм, ввічливо відповідав на запитання й ані разу не казав саме того, чому б зрадів той продавець: що Бог був просто в його шоломі й шепотів йому на вухо. Він розмовляв як людина, хороша, проста і чесна, — і від цього зростали чеки на проект «Арарат», про які дбала Бетті Тіґґлер, котра, безумовно, отримувала з того зарплату.

Вони заснували комітет: превелебний Ленс Ґібсон, якого в усьому штаті поважали чи принаймні знали (хтось вважав його дещо фундаменталістом, але не настільки дивакуватим, щоб відлякувати пристойні гроші); доктор Джиммі Фулґуд — баскетбольна зірка коледжу, який згодом став геологом і аквалангістом (він мав надати експедиції наукової респектабельності); і Бетті власною персоною — голова, координаторка і скарбнича. Губернатор погодився на те, щоб його внесли до списку як почесного покровителя, і єдиною заковикою всього запуску проекту «Арарат» було те, що його не вдавалося затвердити як благодійну організацію.

Деякі з особливо начитаних журналістів полюбляли запитувати Спайка, як він може бути цілком певен, що Ковчег можна знайти на горі Арарат. Хіба в Корані не написано, що він причалив до гори Аль-Джуді за кількасот миль від Арарату, біля кордону з Іраком? А в юдейській традиції хіба не інакше передання, яке розташовує Ковчег десь на півночі Ізраїлю? У таких випадках Спайк вмикав свій душевний шарм і відповідав, що кожен має право на власну думку, і якщо ізраїльський астронавт хоче пошукати Ковчег в Ізраїлі — то на здоров’я, а якщо астронавт-мусульманин спробує зайнятися пошуками в Іраку — то це теж буде добре. Скептично налаштовані репортери йшли від нього, вважаючи Тіґґлера простачком, але таким він зовсім не був.

Час від часу ставили й інше питання: чи Ковчег — якщо його теоретичне місце розташування можливо знайти — не згнив за всі ці тисячоліття або не був з’їдений, наприклад, термітами. Знову Спайк не давав нікому запідозрити, що він знає: мовляв, Ковчег не згинув у такий спосіб, адже коли Бог звелів йому знайти Ковчег, отже, щось там мало лишитися. Натомість він відсилав співрозмовника до Біблії (якої той, вочевидь, із собою не мав), де сказано, що Ковчег було зроблено з соснового дерева, надзвичайна міцність якого всім відома, тож його, ймовірно, гниль і терміти не беруть; потім Спайк наводив приклади дивовижно збережених протягом століть органічних решток — мамонтів у льодовиках, м’ясо яких таке саме свіже, як ваш стейк у сусідній забігайлівці; а завершував свою відповідь словами, що коли щось може гарно зберегтися на довгі століття завдяки волі Божій, то чи не є ймовірним, що саме Ковчег належить до подібних речей?

Превелебний Ленс Ґібсон радився з істориками церкви й баптистськими університетами, щоб отримати новітні дані про ймовірне розташування Ковчега, тим часом Джиммі Фулґуд узявся досліджувати, які вітри й припливи могли рухатися на Землі за часів Потопу. Об’єднавши отримані результати, зійшлися на місцевості в південно-східній частині гори кілометри за два до вершини. Безумовно, погодився Спайк, тут варто розпочинати пошуки, а чом би не скористатися його планом і не рушити від вершини вниз колами, методично досліджуючи землю? Джиммі сказав, що задум хороший, але він не зможе реалізувати його з альпіністської точки зору, тож Спайк був змушений із цим змиритися. Натомість Джиммі запропонував Спайкові скористатися зв’язками з NASA та флотом і отримати кілька якісних аерофото гори, щоб їх можна було збільшити й пошукати ознак чого-небудь схожого на Ковчег. Спайк визнав цей підхід логічним, але замислився, чи Господь справді хотів, щоб вони обрали легкий шлях. Чи не мав би весь проект стати своєрідним християнським паломництвом, а пілігримів ніколи не лякала важка й складна дорога? Він погоджувався брати з собою виключно найкращі намети, мотузки, взуття й годинники, але волів би, щоб на місці їх провадили не сучасні технології, а дещо інше.

Пасторська діяльність превелебного Ґібсона не дозволяла йому вирушити до Туреччини, але він обіцяв організувати духовну підтримку й нагадувати Господові молитовно, що двоє членів його комітету вирішили в Божій справі до далеких країв. Бетті залишалася вдома, щоб займатися питаннями від засобів масової інформації, яких обіцяло бути безліч. Експедиція у складі Спайка і Джиммі мала вирушити в червні того самого року — 1977-го. Вони відмовлялися називати точний строк подорожі. Що Бог задумав, те людина не передумає, казав превелебний Ґібсон: це все одно що змагатися з таким стрільцем, який усе одно перший пустить тобі кулю в живіт.

Доброзичливці — прості люди, церковні громади й спортивно-туристичні крамниці — надали мандрівникам різноманітні запаси; і Бетті, відкриваючи посилки, які йшли і йшли до них до самого початку експедиції, запитувала себе, як у деяких місцях сприймають їхній проект. Деякі пожертви надходили зовсім не від християн. Поглянувши на кімнату, де Тіґґлери тримали надіслане на експедицію, можна було подумати, що йдеться про те, аби спорядити голих і босих біженців як убивць — знищити половину Туреччини.

Вони залишили вдома багато старого одягу, трохи автоматичної зброї, чотири гранати для оглушення, ґароту й дві отруйні пігулки (на випадок необхідності самогубства), подаровані якимось фанатиком. До корисного вантажу належало легке обладнання для табору, вітаміни, японський фотоапарат із новою збільшувальною лінзою, кредитні картки, тревел-чеки American Express, похідні черевики, пінта бурбону, термошкарпетки й термобілизна, великий пластиковий пакет висівок для правильного травлення, таблетки від проносу, інфрачервоний пристрій нічного бачення, таблетки для очищення