Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Ніби я сам дороги не знаю. Дякую за службу, — він вже збирався увійти у прочинену хвіртку, але Нод торкнув його за рукав:

— А Тяв?

— І справді! Зовсім мені забила баки ця «вільна преса». Офіцере! — гукнув Самус до командира і півголосом продовжив. — Нехай сержант перепаркує «Фурію» у дворі, а цуценя, яке лишилося у машині, віднесе до придворного ветеринара на огляд, — барон віддав ключі від машини.

— Буде зроблено, — відповів офіцер.

Журналісти щось таки розчули з цієї розмови, бо дружно заходилися нотувати у своїх блокнотах «про іншого загадкового друга королівського бастарда». Фотографи повернули об'єктиви до автомобіля. Нод слідом за Самусом увійшов на подвір'я. Від воріт починалися три широкі алеї. Барон рушив тією, що вела праворуч, обсадженою стрункими пірамідальними дубами. На сонячних галявинах за ними тут і там видніли кущі троянд і ще якихось невідомих Нодові квітів. Поміж ними походжали павичі та фазани. Мало не з-під ніг спурхували пташки, схожі на перепілок.

Барон ішов стрімкою ходою, не даючи Нодові поставити дошкульні питання, які крутилися у того на язиці. Нарешті на їх шляху трапився ставок, посеред якого височіла мальовнича, заросла мохом кам'яна брила. З її вершини зривався водограй. Самусові, нарешті, довелося стишити ходу.

— Ну й покидьок ти, Самусе! — Нод зупинився над ставом. — А ще бароном називаєшся!

— Послухай, герцог Азборан!..

— Тихіше, бо ще хтось почує!

— Ноде, ота Кетря Собача навмисне натякнула у своєму дурнуватому таблоїді на те, що наші стосунки... гм, мають скандальний характер. А скандал — то найліпший привід, щоб про моє повернення заговорили у Королівстві.

— Щоб ти знав, у Республіці за такі речі до концтаборів відправляють. До тебе, Самусе, ця дурня усе одно не пристане, бо на тобі і так нема де печатки королівської поставити, а мені...

— І до тебе не пристане, але спочатку нам добряче перемиють кістки у пресі. Межиморці ж вважатимуть, що такі знеславлені, ми не становитимемо жодної небезпеки для їх планів. Ба більше — це ще й послабить позиції королеви.

— То ти вирішив прикинутися геть нікчемним, щоб на тебе вороги уваги не звертали. Стратег! Ратх би тебе узяв!

— З одним застереженням, Ноде: не я, а МИ не становитимемо жодної проблеми для межиморців. Це і буде запорукою нашої безпеки.

— А ще кажеш, що ти не політик! Ще й який, Самусе! Хоча це на перший погляд, бо на другий — ти наробив великого лиха, — дедалі більше сердився Нод. — Уяви, що при князівському дворі у Гирлоні працює бодай один шпигун з Імперії. Тоді є велика ймовірність, що межиморці вже знають про повернення Азборанів у моїй особі. Отже, я перетворююся для них на головну мішень після королеви! Зрозуміло?

— Тю! Я й справді не подумав про це... Щиро кажучи, вважав, що маю ідеальний план, а вийшло якось кепсько. Яке паскудство ця довбана політика! — Самус спересердя вдарив ногою камінець, який з тихим плескотом упав у ставок.

— Маємо ще більшу небезпеку, бароне! Тепер, після того, як моє обличчя з'явиться у пресі, лише питання часу, коли дуумвіри дізнаються, що я таки втік з Республіки. Для Юса і Кинава це обернеться страшними тортурами і смертю. Зрозумів, лобуряка самовпевнений, що накоїв?! Одним махом загнав нас, та боюся, і свою матусю у таке... у глухий кут!

— Ноде, я вже зрозумів, що утнув велику дурницю, не ятри мені душі далі. Ходімо хутчіш до матусі. Недобре примушувати монархів чекати, а монархинь — і поготів! — Самус знайшов привід припинити важку для нього розмову.

15. В околицях Лісопорубату

Оминувши став, вони заглибилися у лабіринт з кущів самшиту. Самус впевнено повів Нода його заплутаними темно-зеленим коридорами. Дорогою розповів, що вирощує та доглядає той лабіринт вже п'яте покоління родини королівських садівників. Попереду вже виднів просвіт виходу, коли праворуч почулися невиразні голоси. Самус вхопив Нода за руку, жестом даючи зрозуміти, щоб той ані звуком не видав їх присутності. Вони зачаїлися за кущами у глухому закутку, прикриті з трьох сторін. Поряд, сусіднім самшитовим коридором походжали двоє. Говорив переважно старший. Твердим тоном він щось оповідав молодшому, який відповідав короткими запопадливими репліками або ставив питання. Нарешті співрозмовники наблизилися настільки, що їх слова можна було розібрати.

— Ліруда змалку готували до сходження на престол Ланоду, — говорив старший.

— Невже Імперія ще тоді планувала операцію зі зміни династії у нашій країні? — запитав молодий.

— Не виключаю, що ще давніше, задовго до народження Ліруда. Вже півстоліття Межимор'ю затісно у його нинішніх кордонах — населення зростає, а ресурсів меншає. Це створює потенційну загрозу революції. От і шукає влада Імперії, куди б назовні спрямувати енергію громадян. Принца виховували фанатично відданим інтересам імператорського дому, одначе готували його радше до ролі маріонетки на троні, ніж суверена. Тому освіту він отримав посередню — має лише диплом політолога.

— Справді нікудишня освіта, — погодився молодший.

— Вихователі Ліруда заохочували його до тілесних задоволень: спочатку — нестримного жеру, згодом — алкоголю та розпусти, та не привчали його до самостійності у рішеннях і діях. Натомість він звик усе, що робить, погоджувати з родичами та радниками.

— Дивно, що імператор навмисне виховав із сина сластолюбного тюхтія, — знову подав голос молодий.

— По-перше, він молодший синок. По-друге, принца Ліруда від природи не наділено якимись вартісними чеснотами. Ні розуму, ні шляхетності, ні сили. Та й на вигляд тюхтій тюхтієм, — відповів старший співрозмовник.

Самус підняв великий палець — показав Нодові, що вони чують важливу розмову. Молодший співрозмовник тим часом із придихом вигукнув:

— От саме такий король нам би й став у нагоді, Ваша вельможносте!

— Правильно міркуєте, Вогране! Але з Лірудом прибуде натовп межиморців. Вони захоплять усі значущі посади, або, принаймні, неявним чином контролюватимуть державні справи, надто фінансові та майнові, а також армію, зовнішню політику, розвідку, поліцію, залізницю, порти, промисловість, надра.

— То може, слід знайти спосіб роз'єднати цю межиморську бандероль — принца прийняти, а його почет відіслати назад до Імперії?

— Я маю ідеї, як це зробити. Нам допоможе... — старший не встиг закінчити фразу, бо хтось голосно загукав біля входу до лабіринту:

— Пане Вогране! Вас