Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Невже ти гадаєш, що межиморці підуть на це? — дуже здивувався Самус.

— Її величність якось сказали, що бояться Вашого викрадення спецслужбами Імперії...

— З метою шантажу аби домогтися добровільного зречення королеви, — здогадався Нод.

— Зрозуміло, — Самус підвівся. — А тепер що?

— Тепер Ви, пане бароне, сподіваюся, будете обережнішим, — відповів Ідар. — Крім того, про Ваше повернення до столиці одразу має стати широко відомо, щоб у нишпорок відпали наміри розправитися з вами нишком.

— Що ж, гайда до палацу!

— Пан Нод теж? — дозволив собі запитати кухарчук.

— От його, Ідаре, ми і використаємо задля надання гучності моєму поверненню. Скандальності, я б сказав.

— Це ж у який спосіб? — Нод запідозрив щось малоприємне.

— Тут є телефон? — Самус не звернув уваги на запитання друга. — І чи можна цілком довіряти тітоньці Дольсі?

— Вона сестра у перших моєї покійної мами, — пояснив Ідар.

— Тобто твоя двоюрідна тітка, — уточнив барон.

— Так. Телефон ось, — кухарчук відсунув пачку старих газет на буфеті, за якими виявився масивний чорний апарат. — Знаєте, тітка Дольса нині єдина моя рідня. Я б не хотів її втягнути у щось небезпечне. Вона удова, а два її сини, виховані їх покійним батьком — справжні шахраї-пройдисвіти. Вони вже не раз намагалися через матір використати мене для якихось своїх темних справ. Коли дізнаються, що Ви тут були та ще й попрохали тітку Дольсу про допомогу, знову напосідатимуться.

— Не хвилюйся, пані Дольса лише зробить один короткий дзвінок, — Самус, підвівшись, підійшов до підвіконня, під яким розлігся Тяв. — А це що таке? Ноде, глянь-но!

Нод подивився крізь мутнувату від пилу шибку у двір, куди виходило вікно. Там стояла «Фурія» — точна копія Самусової, однак сріблясто-металевого кольору.

— От мені матуся торік подарувала чомусь жовту, — аж образився барон. — Чорну я вже сам придбав. — А для тебе вибрала шляхетніший колір!

— Вашу автівку, пане бароне, Її величність.. — Ідар затнувся, поглянувши на Нода, не наважуючись розповідати при ньому «сімейні» подробиці.

— Кажу ж, що при Нодові можна, — підбадьорив його Самус.

— Ауранія купила спочатку ту, жовту, у подарунок для Вас на день народження. Показала мені. Я дуже похвалив цей вибір, хоча, щиро сказати, зауважив, що колір міг би бути інший. А Її величність відповіли, що жовтий Вам подобається...

— Еге. Подобався у дитинстві, — всміхнувся Самус. — Був у мене іграшковий автомобільчик жовтого кольору, а ще я любив жовте лимонне желе.

— Коли ж наближався мій день народження, — далі розповідав кухарчук, — королева дозволила мені самому обрати масть...

Тут Тяв побіг до дверей, усім своїм виглядом демонструючи, що йому дуже треба надвір. Нод мусів піти з ним.

— Хутчіш гукни пані Дольсу, Ідаре, — Самус, нарешті, відірвав ревнивий погляд від сріблястої автівки. — Треба, щоб вона зробила кілька дзвінків, поки Нод не чує.

— Ну, якщо вже є така потреба... — знехотя погодився кухарчук.

— Почнемо із журналу «Пліткарик», — усміхнувся Самус...

Коли Нод із Тявом повернулися, літня пані саме поклала надбиту ебонітову слухавку. Вона з якоюсь співчутливою цікавістю поглянула на парубка.

За дві години чорна «Фурія» впевнено припаркувалася під автомобільним знаком «Стоянку заборонено» прямісінько навпроти паркового входу до палацу. Поряд з масивною кованою брамою, яку охороняли восьмеро гвардійців у червоних одностроях, розташували свої штативи фотографи. Тут-таки вешталися журналісти з блокнотами — кілька чоловіків та одна жінка.

— Встигли! — задоволено сказав барон до Нода. — А он ще й наші межиморські друзі, — він вказав на непримітну автівку з дипломатичним номерним знаком на бампері, припарковану оддалік, куди не сягала обмежувальна дія знаку. — У мене є дозвіл на зупинку у цьому місці, а їм — зась. Що ж, усі потрібні споглядачі на своїх місцях. Починаємо, — він вийшов з машини та впевнено попрямував до вартових.

Нод, з передсердя хряпнувши дверима, мусив іти за ним. Тява вони, наразі, ризикнули лишити у «Фурії». Фотокамери націлилися на автомобіль, а тоді й на тих, хто з нього вийшов. Побачивши Самуса, гвардійці узяли зброю на караул. Хвіртка у воротях вже почала гостинно прочинятися перед ним, коли начальник охорони узрів Нода.

— Дуже перепрошую, пане бароне, — виструнчився він, — але я не можу взяти на себе відповідальність пропустити Вашого супутника.

— Розумію, — доброзичливо відповів Самус. — Будьте ласкаві доповісти по команді, що я хочу увійти до палацу із другом, а ми з паном Нодом зачекаємо на дозвіл Її величності.

— Буде зроблено! Радий прислужитися, — полегшено зітхнув офіцер та мерщій зник за ворітьми, над якими нависали крони дерев старовинного парку.

Фотокамери вперлися мало не у груди Самусові та Нодові. Кілька разів блимнули фотоспалахи. Немолода жінка у бежевому брючному костюмі першою підбігла до барона:

— Скажіть, пане Дорг, — вона розгорнула журналістський блокнот, — чи правда, що Ви прибули до Ланоду з одним зі своїх «загадкових юних симпатичних друзів», як їх назвала преса у Гирлоні?

— У яких Ви стосунках із бароном Доргом, юначе? — до Нода підступив якийсь плюгавий чоловічок у великих рогових окулярах.

— А де Ваш інший «загадковий друг»? — це вже високий худий парубок у ширококрисому капелюсі.

— Інший друг он у «Фурії» залишився, — відповів Самус. — Ми не планували сьогодні пресової конференції, пані та панове! — з удаваною серйозністю мовив Самус, — та з поваги до вільної преси, — він озирнувся на автомобіль межиморців та помахав їм рукою, — повідомлю, що пан Нод справді є моїм добрим другом. Я запросив його, аби показати найвизначніші місця Ланоду.

— Отже, ви разом подорожуєте? — жіночка щось записала у своєму блокноті.

— Саме так, — ствердно хитнув головою Самус.

— А скажіть, будь ласка?.. — спробував поставити питання Нодові довготелесий.

— Лише подорожуємо, — вичавив із себе колишній курсант.

— Які новини у Королівстві? — запитав Самус у журналістки.

— Тут питання ставимо ми! — аж верескнув плюгавий.

— Коли так, то ставте їх одне одному, — несподівано озвався до «вільної преси» Нод.

— Ось так вам, — підтримав його Самус, а гвардійці в них за спинами стиха гигикнули.