read-books.club » Інше » Час настав, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Час настав" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76
Перейти на сторінку:
вождь. — Ходімо до учти.

Усі рушили до іншого схилу, що колись зватимуть Старокиївською горою. Там, неподалік кам’яного жер­товника, який з чотирьох боків обступили дерев’яні ідоли праслов’янських богів, венедські жінки на траві постелили сувої полотна, на яких у великих полумис­ках поставили рибу, хліб, їстівне коріння, трави-приправи, а також мед та чисту джерельну воду у високих глечиках.

Старший жрець поклав на жертовник по кілька шматків від кожної страви. Вождь запросив сідати, сам подаючи приклад, а головний жрець шанобливо звер­нувся до Апостола:

— Знак хреста в нас також вшановується як символ Бога Небесного. Не мук і смерті, але добра і любові, джерелом яких справді є Він.

— Любов не відокремиш від страждань, як і світло від темряви у світі. Тож ми однаково розуміємо цей знак Божий, — відказав Андрій. — Мені незабаром вже час рушати до галери, щоб засвітла відійти від бе­рега. Я повертаюся до Ойкумени через Понт Евксинський. Охороняйте хрест мій — він-бо запорука май­бутньої величі краю і народу вашого! Ось!

Учта тривала довго. Багато чого було сказано і почу­то. Багато чого лишилося не виголошеним, але й те збагнули та зрозуміли усі, хто був там...

Андрій підвівся, вклонився, подякував за гостинність, благословив присутніх і пішов униз крутосхилом до бе­рега, спираючись на свою патерицю. З ним разом руши­ли і Аскольд, Павло, Ілько, Борис та Надія з Лахудриком.

На березі люди, які прийшли з Андрієм з міст на узбе­режжі Чорного моря, вже закінчили вантажити галеру і чекали на нього. Табір лишився порожній. Андрій вос­таннє запросив молодих людей з домовичком до свого простого прихистку. Всі посідали попід стінами. На до­лівці було покладено Книгу та жезл-скіпетр Аратти.

— Моя подорож до цих берегів завершилася, — мовив Апостол, звертаючись до молодих людей. — Я й не спо­дівався, що у неї буде таке добре закінчення. Виявилося, що ці місця не порожні. Тут живуть гідні й красиві люди, ваші пращури. Тому, Аскольде, вівтар Аратти подарував тобі Книгу, і ти подружився з нею. — Андрій узяв Кни­гу і вклав її в руки хлопцеві. — А ще ти маєш віднайти золоту Чашу брамінів. Павле, візьми мою патерицю. Покладеш її на вівтар Аратти і сам зрозумієш, як використовувати її для добрих справ. — Апостол віддав хлопцеві свою горіхову патерицю, з якою до цього ніко­ли не розлучався. — Ільку, ти можеш управляти силою жезла-скіпетра Аратти, але ще на тебе десь чекає і золо­та Сокира кшатріїв. Борисе, на цих горах і ти знайдеш свого золотого Плуга. Коли зимове сонце зрівняє ніч і день, вийдуть кияни кликати золотого Плуга. Виходь то­ді й ти з ними. Не зважай на тих, хто казатиме, що то по­ганський звичай. Бо добро і щирість віри не можуть бу­ти огидні для Нього. Надіє, ти також знайдеш річ, яка допоможе здійснити те, що загадано тобі. І тобі, створін­ня сил світу невидимого, домовичку і бакалавре Лахудрику Пенатію, доведеться ще допомагати друзям у справах їхніх. Нехай добре тобі ведеться! Ось! — Андрій по­гладив домовика по голові.

Лахудрик був зібрався щось сказати, але у нього ви­йшов лише якийсь тихий чи то писк, чи то схлип, і він сховався в невидимості.

— Пам’ятайте: час настав! І нехай буде з вами у доб­рих справах Бог Вишній! — закінчив Андрій, підвівся і вийшов з куреня.

Молоді люди рушили за ним. На березі Апостол обійняв кожного і піднявся дерев’яними східцями на корму галери. Команда довгими веслами відштовхну­ла її від берега, дніпрові хвилі підхопили корабель, і він стрімко рушив униз за течією.

Першим покликаний Апостол Андрій ішов назус­тріч своїй важкій і невідворотній апостольській долі.

Писалося у Києві, Львові, Донецьку, Харкові, Сумах, Дніпропетровську, Луцьку, Хмельницькому, Одесі, Лісо­вій Бучі, Рівному, Острозі, Полтаві, Вінниці, Ужгороді, Луганську.

Реванш Костянтина Матвієнка

Останні сторінки роману «Час настав» перегорнуто. Дина­мічна сюжетна лінія добігла розв’язки — втім, лишень проміж­ної. Натомість залишилося питання: а що саме хотів сказати своїм текстом автор?

У колах читачів «Української правди» й інтелектуального «Дня» Костянтина Матвієнка давно знають як політичного екс­перта. Здається, саме йому належить авторство фрази про то­тальне мародерство некомпетентної і корумпованої україн­ської влади (ще тієї, постмайданної, уособлюваної «руками, які нічого не крали» й архетипальною українською косою). Треба визнати: ця влада таки зробила все можливе, аби дошкульне визначення перетворилося в короткому часі на затертий за­гальник. І аби на зміну їй прийшла інша влада — з іще вищим рів­нем мародерства й некомпетентності...

На початку 2009-го Костянтин Матвієнко постав перед читачами в новій іпостасі — автора гостросюжетного рома­ну «Час настав». Автор цієї післямови відразу мусить зізнати­ся, що проковтнув тоді майже півтисячі сторінок на одному подихові. Але навіть після того він не береться з певністю визначити жанр прочитаного. Що це: урбаністичне фентезі, присмачене історіософією? Сатиричний політичний детек­тив? Просто пригодницький роман із домішками усього, що перелічено вище?

Адже на цих сторінках студент третього курсу істфаку київ­ського Університету (саме того, «справжнього», «червоного») Аскольд Четвертинський стає учасником визначного археоло­гічного відкриття в Лаврських печерах. Намагаючись за зав­данням професора Довжика бодай на ніч замаскувати ново­відкрите поховання від цікавості ченців, він раптом натрапляє на ще один хід, який завершується брамою, крізь яку... можна потрапити у перше століття, коли на київських горах саме проповідує «першим покликаний Апостол Андрій».

А далі навколо студента закручується вир подій: він стає об’єктом зацікавлення двох потужних закордонних розвідок, а заодно й слабенької вітчизняної Служби. Йому судилося впродовж кількох днів закохатися — і втратити кохану (за збі­гом обставин — доньку донецького «майже олігарха»), викра­дену невідомими.

Але всі труднощі було переборено. Центр Історичних Корек­цій сусідньої Федерації так і не зумів «відкоригувати» історію, продовживши маршрут Апостола на північ і тим знівелювати роль Києва як майбутньої столиці незалежної держави. Розвід­ка близькосхідної країни не отримала жаданого інструменту всевладдя. Аскольдову кохану Надійку чудесним чином визво­лено з пазурів жорстоких викрадачів.

Допомогли героєві в цьому вірні друзі (серед яких централь­не місце посідає старокиївський домовичок бакалавр Лахудрик Пенатій), та ще й могутні прадавні артефакти, застосовувати які студентові допомогло його покликання нащадка давнього українського княжого роду...

Якби авторові післямови довелося б прочитати щойно наве­дені рядки як анотацію до роману «Час настав», то він сам лед­ве взявся б до читання цієї книжки — насамперед через нелю­бов до усіляких езотеричних термінів, наприклад, слова «Аратта». Проте, як уже говорилося, книжку було прочитано на од­ному подихові і з немалим задоволенням. І те ж саме зробили численні читачі цього

1 ... 75 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час настав, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час настав, Костянтин Матвієнко"