Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- І се також не така страшна річ, як на око видаєся. Ми хочемо заложити собі касу, з котрої би був для нас порятунок у всякій потребі. Отже, ми жадаємо, щоби тепер, заки маємо стати на роботу, кождий властивець від кождої кошари вплатив до тої каси десять ринських, а відтак щоб обов’язався так само від кождої кошари давати тижнево по ринському. Та й на тім конець.
Герман стояв, витріщивши очі, і не бачив нічого. Се посліднє жадання заїхало йому мов довбнею в тім’я. Досі, чуючи скромні і дрібні жадання робітницькі, він в душі починав уже сміятися з робітників, що задля такої марниці зачинали аж цілу бунтацію. Але тепер почало йому прояснюватися. Він відразу побачив, до чого воно йде з тим жаданням.
- Але що ж вам се за порука? - допитував він, чинячися, що не розуміє цілої ваги робітницького жадання.
- Се вже наша річ,- відповів Стасюра.- Впрочім, як самі бачите, порука невелика, але що ж діяти, така вже наша бідна доля, що й поруки ліпшої мати не можемо.
«Ще й кпить, бестія!» - думав собі Герман, і сам не знав, що діяти з тим жаданням: чи торгуватися, чи просто відтяти. Але одно і друге видавалось йому однако небезпечним. Швидко він надумався.
- Ні, не можна сього,- сказав він рішуче,- такого жадання й не ставляйте, бо не дістанете! Вигадуйте яку іншу для себе поруку!
- Яку ж вигадувати? Досить нам сеї одної. Коли ви гадаєте, що сього не можна, то пригадайте ви що іншого, але такого, щоби нам направду ручило.
- Я би гадав, що вам повинно вистачити наше чесне слово.
- Еге-ге, чесне слово! Знаємо ми такі чесні слова! Ні, вже чесне слово іншим разом, а тепер зробіть так, як ми жадаємо. Чесне слово хіба вдодатку, так буде найліпше.
- Але, люди добрі,- почав уговорювати Герман,- що ви собі гадаєте з такими жаданнями? Ви думаєте, що ви ту якісь царі чи самовладники! Не виставляйтеся на сміх! Жадаєте много, а не дістанете нічого,- то весь Борислав вас висміє!
- Весь Борислав нас висміє? А хто ж то такий той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами! Чи ми дістанемо що, чи не дістанемо, се вже потому покажеся, але на тепер від своїх жадань не відступимо, будь-що-будь!
- Як ваша воля,- сказав Герман,- я скажу властивцям о ваших жаданнях і принесу вам відповідь! Бувайте здоровії
І він кивнув їм гордо головою і вийшов.
- А що, самі видите,- сказав по його виході Бенедьо,- що добре ми втрафили, жадаючи від жидів вкладок до нашої каси. Все вони дадуть нам тепер, як притиск на них,- але се їм найтяжше прийдеся. А се повинно нас навчити, що іменно на тім ми повинні найтвердше стояти. Будь-що-будь, довго вони не можуть опиратися, треба нам тілько твердо постояти за своїм! Вони добре знають, що як нам тепер дадуть з кожної кошари по десятці, то ми зараз на другий тиждень зможемо їм знов таку саму бунтацію під носом зробити!
Між тим Герман в тяжкій задумі йшов бориславською улицею. «Чи чорт який нарозумив тих людей, чи що такого сталося? Адже ж як їм відразу згори тілько грошей скинути, то се винесе кілька тисяч, і вони на тоту суму в кождій хвилі зможуть нам зробити ще ліпшу коломийку. А так їх задурити, щоби відступили від того жадання, то також не вдасться. Чорт би побрав таку штуку!»
Прийшовши додому, довго ще думав Герман над тим ділом і ніяк не міг додуматися до доброго кінця. Вже й полудне минуло, надійшла третя година. Юрбою валять жиди до Германового дому, щоб почути від нього жадання робітників. Але, почувши їх, і світу не раді стали.
- Ні, не можна, не можна! - крикнули всі в один голос.- Се нас зруйнує, се нас з торбами межи хати пустить!
- Га, то остаєсь нам одно: чекати, поки їх засоби не вичерпаються.
- І сього не можна!
- Та бо ви як діти,- скрикнув гнівно Гермар.- Ні дома мене не лишай, ні в поле не бери! То що ж робити? Міркуйте самі, чи є який ліпший вихід.
Жиди притихли.
- Може би, можна дещо виторгувати?
- Ні, не можна. Вже я трібував,- і не заходь з того боку.
- Га, то най їх усі чорти поберуть, коли так! - скрикнули жиди.
- І я так кажу,- додав Герман,- але з того для нас поміч невелика.
В тій хвилі Леон, що мовчав під час цілої тої перепалки, присунувся до Германа і шепнув йому щось до уха. Герман стрепенувся і напіврадісно, а напівнасмішливо позирнув на нього.
- Тілько ви знов мені не заїжджайте з моїм вчорашнім лібералізмом,- прошептав він, усміхаючись.- Що діяти? Not bricht Eisen, 13 а лібералізм не залізо!
«Такі-то ви всі ліберали, поки таним коштом!» - подумав собі Герман, але наголос сказав:
- Що ж, ваша рада не зла! Нам тепер о одно ходить: зламати наразі їх упір, а се певно, що їх троха охолодить. Коби тілько удалося.
- Як не вдасться? Мусить удатися. Треба тілько взятися порядно.
- Та що таке, що таке? - допитували жиди.
Леон кільком почав шептати до уха свій проект, котрий мигом напошепки рознісся по світлиці. Ніхто не важився висказати його голосно, хоч усі знали, що вони тут «самі свої».
- Гурра, се раз проект! - скрикнули радісно жиди.- Тепер ми їм покажемо, хто з кого насмієся, ха, ха, ха! Проведемо! Як кітку за стеблом, проведемо!..
- Так, значиться, пристаєте? - спитав Герман, коли улягся веселий гомін.
- Пристаємо, пристаємо,- розумієся, з тою ключкою.
- Коли так, то збираймося ж всі разом і ходімо до них. Усі жадані гроші треба їм зложити зараз, згори, і завтра нехай на роботу стають!
З гомоном вирушили жиди з Германової світлиці. Герман остався на хвилю позаду, прикликав Мортка і довгенько щось з ним балакав. Лице Морткове, рябе і погане, прояснилося при
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.