Читати книгу - "Король стрільців"

кількох десятків людей. І якщо ви легкодушно допустите до цього, що вона завалиться, то це буде болючий удар по всьому нашому промислові, по нашому стані посідання. Пане директоре, цього не може бути. Треба як стій перевести основну перебудову фабрики, заткати горла вірителям, наладнати збут і постачання, а головно — запрягти людей до праці. Та ж того ще світ не бачив, щоб ангажувати людей на роботу — і забороняти їм працювати.

Б а с   (кричить). Гальт! Досить! Досить! Веґ, веґ, веґ, зійти з грища! Пане, я вас не слухаю, я вас не знаю, я з вами не говорю. Пане, я знаю, що роблю, я відповідаю за те, що роблю, а вам до того зась! (Вхопився за голову). Господи, до чого ми котимось? І це має бути світоч українського спорту? Пане, це нахабство, ви не маєте почуття чести, ви не маєте амбіції спортовця!.. (Лагідно). Ґеню, дорогий хлопче, коханий урвителю, прошу вас, благаю: змилуйтеся наді мною, не починайте собі більше з тої бочки, не грайте мені на нервах… Ну, скажіть, скажіть, що ви тільки жартували собі, що це був тільки жарт.

П о е т   (гірко). Так, жарт… Сумний це жарт… А ще сумніше буде дивитися, як завтра чи післязавтра викидатимуть вас жиди з вашої власної фабрики… Пане директоре, прошу вас, рятуйте фабрику. Погодіть добро вашої фабрики з добром вашого клюбу! Рятуйте її хоч би… хоч би для вашої дочки, якій ви, чей же, повинні забезпечити майбутнє…

Б а с   (б'є себе рукою по чолі). Хо-хо, ми вже вдома! Да іст дер гунд беґрабен! Вилізло шило з мішка. До моєї дочки конопатиться, шибеник, урвитель, ха-ха-ха… Другий кандидат на зятя, що, Кліщик, ха-ха-ха!.. Браво, браво, молодець! То люблю! То розумію! Накинув гостре темпо в першій половині і тягне просто на браму.

К л і щ и к   (лютуючи). Пане Скакун! Це нахабство! Як ви смієте, що ви собі гадаєте?

П о е т   (збитий з пантелику). Але ж панове, я… я…

Б а с   (плескає поета по плечах). Мой, нічого з того не вийде, вибий собі це з голови раз і назавжди. Видиш, коханий хлопче, ти з місця накинув високу гру, а ти повинен би в початках грати приземно. Я копунів дуже люблю, футбол — це моя Ахіллева п’ята, я все для тебе зроблю, але рідної дочки за тебе не віддам. Шлюс!

П о е т.   Але ж пане директоре!..

Б а с.   Ні, ні, ні. Я собі кріпко постановив, що своєї рідної дитини не видам за спортсмена. А що я скажу, це мур. Бачиш, ви, спортсмени, добрий народ, але трохи грубошкірий. Ви не вмієте обходитися з жінками як слід. Мой, та то не є футбол, ні мішок до боксу, того не можна ні бити, ні копати, та ж то таке ніжне, як павутиння, як китайська порцеляна. От — дмухнув — та й розвіялось, як пух.

П о е т.   Але ж пане директоре, я… я…

К л і щ и к.   Пане Скакун, як ви посміли? Панна Іра моя суджена!

Б а с.   Но, но, ти також не накидуй гострого темпа. Хто тобі її присудив?

К л і щ и к.   Е… фактично… Моя будуча суджена.

Б а с   (до поета). Отже так, сину! З тої муки хліба не буде. А що з самою фабрикою також не оженишся, то хай тобі буде все одно — чи вона завалиться, чи ні.

П о е т   (шпурляє папери на землю): Ні, годі. Досить цього! Панове, я не маю чого тут довше робити! Я не лишуся тут ні секунди довше. Це з вашого боку крайнє нахабство вмовляти в мене наміри, яких я ніколи не мав і не маю. Я… я… не позволю себе ображати. Я відходжу звідсіль!

Б а с   (вхопив його за полу). Гов, гов, поволі, це тобі так легко не піде. Тепер хочеш втікати, за два тижні перед вирішними змаганнями?.. О, братіку, в нас так нема. Кліщик, тримай його, бо втече!

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. (Вхопив поета за обшивку).

П о е т.   Пробі, панове, не рвіть на мені одежі! Де я тепер куплю нове убрання?!

ЯВА 5

І р к а   (входить). Татку! Юрку! Що тут діється?

Б а с   (пускає поета з рук). О, моя донечка, моє золотко, моя Ірочка кохана. (Цілує її в чоло). Де ти була, доньцю, що? На прохід собі дитинка ходила, що? Ми тут бачиш, золотко моє, так утрійку робимо передобідню гімнастику по системі Міллера. Це дуже здорово, що, Кліщик?

П о е т   (розминає боки). Справді, здорово!.. Ой, ой…

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. Добридень, Іро (Цілує її в руку).

І р к а.   Юрку, скільки разів я вже тобі казала, що на курорті не слід цілувати пані в руку? (до Баса). Татко собі гімнастикується по системі Міллера, а там, дома, за татком від самого ранку отакий хвіст людей стоїть. Були якісь жиди з векслями, був коморник із суду, були селяни, купці, чекали до полудня. А татка, очевидячки, нема, бо татко гімнастикується. А я приїхала на ферії зі Львова не на те, щоб відпочити по іспитах, але на те, щоб обгризатись з татковими жидами.

Б а с.   Пробач, золотко моє, але я мушу на хвилиночку скочити до міста в дуже важній справі. Мусимо скочити, що, Кліщик? Ми тут тебе лишаємо з нашим королем стрільців, паном Скакуном, ти вже, мабуть, з ним знайома?

І р к а   (байдуже). Мабуть… (до Кліщика). Юрку, бійся Бога, що буде з фабрикою? Таткові грозить руїна!..

К л і щ и к.   Е… Фактично… До побачення, Іро. (Цілує її в руку).

Б а с   (до поета). Ти, мой, не відважся мені дезертирувати, бо я тебе зловлю хоч би і стежними листами! A пополудні — штанцята, футболівки і на тренінґ. Гляди мені! (До Ірки). Я тільки на хвилину, золотко моє, я на одній нозі: скочу до міста і зараз прийду на обід. Ану, Кліщик, гайда до роботи. Мусиш сьогодні доглянути малювання плота довкола нашого грища.

К л і щ и к.   Е… приказ, пане директоре!

Б а с.   О, то люблю! То розумію! То