Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Переказавши текст листа, Ліза додала, що, наскільки вона пригадує, німці твердили, начебто лист підписав генеральний секретар міністерства Алексіс чи то Ленжен, чи то Леже.

— Алексіс Леже, — уточнив Василь.

— Хай йому чорт, це ж справжнісінька змова! А як перешкодити — не знаєш, — міркував «батько». — Доказів у нас ніяких, нам можуть і не повірити. А сидіти склавши руки і нічого не робити теж не ійожна: скориставшись цією фальшивкою, фашисти таке накоять там, що потім лікті кусатимеш…

— Ситуація складна, — погодився Василь. — Може, варто залучити до цієї справи Сар'яна? У нього широкі зв'язки в урядових і наукових колах, він, напевне, зможе щось зробити.

— Можна спробувати, — мовив «батько». — Лізо, ти продиктуй зміст листа по-французьки, як його пам'ятаєш, а Василь запише.

Коли лист був готовий і «батько» запропонував покликати журналіста, Василь сказав:

— Можна попросити Сар'яна, хай він подумає, як спішно викликати професора через Сорбонну або Французьку академію.

— Гадаєш, це йому під силу?

— Певен, що він може це зробити.

— Ну що ж, попросимо журналіста… Думаю, що, поки нема ніяких розмов про листа, це не викличе у фашистів підозри. Лізо, попроси Сар'яна піднятися до нас, якщо він не дуже зайнятий, а сама побудь унизу. Краще, коли ми поговоримо з ним без тебе!..

— Дорогий друже, хочемо конфіденціально поговорити з вами, — сказав Василь, як тільки журналіст увійшов у велику, світлу кімнату. — Але спершу познайомтесь із цим документом і скажіть, що це таке?

— Фальшивка! — рішуче відповів Сар'ян, повертаючи Василеві листа. — Фальшивка мерзенна, страшна, сфабрикована для провокації. Міністерство закордонних справ Франції ніколи б не написало такого листа насамперед тому, що факти, викладені в ньому, не відповідають дійсності. Французький уряд не тільки не помишляє пускати російські війська на свою територію, але й взагалі не думає укладати з більшовиками якої б то не було угоди. До того ж… до того ж — боронь боже! — який йолоп напише такого листа відкритим текстом? Хіба у французів нема спеціальних шифровок або дипломатичних кур'єрів, щоб приставити такий документ адресатові надійним шляхом? Якщо Леже побачить свій підпис під цим листом, він помре від розриву серця!..

— Далебі, Сар'яне, ваша виняткова проникливість ніколи не була такою разючою! — промовив Василь. — На жаль, у нас нема ні оригіналу цього листа, сфабрикованого, мабуть, у Берліні, ні інших доказів, а проте маєте рацію — це провокація, причому дуже серйозна. За допомогою фальшивки німецькі фашисти збираються вчинити державний переворот в одній країні, союзній Франції, для того щоб підкорити її інтересам третього рейху. Затівається велика гра. Навіть якби у нас і були докази, ми все одно не могли б їх розголосити, дбаючи про безпеку людини, яка добула копію цього листа, — в тому й складність нашого становища!.. Може, все-таки варто повідомити одного з членів кабінету про цю фальшивку, але попросити, щоб він не дуже розголошував її?

— Я не зовсім уявляю, як можна зробити що-небудь розумне і водночас не розголосити такий лист? — трохи роздратовано сказав Сар'ян.

— При бажанні можна, — втрутився у розмову «батько», який досі мовчав. — Чому, наприклад, член кабінету міністрів не може інформувати через закриті дипломатичні канали главу тієї держави про підготовку змови?

— Мабуть, може. — Журналіст уважно подивився на гостя.

— Скоро у нас з'явиться ще одна можливість — фашисти рано чи пізно заговорять про цей лист, інакше навіщо він їм? Отоді можна надрукувати на сторінках французьких газет усю правду! — розвивав далі свою думку «батько».

— Ви могли б узяти на себе таку важку місію? — спитав Василь у Сар'яна.

— Що саме?

— Передати, на ваш розсуд, одному з міністрів копію цього листа, попередивши, що його записано по пам'яті, і повідомити про змову. А пізніше, коли це буде можливо, викрити фальшивку на сторінках французької преси.

— Думаю, що це я зможу зробити… Ви тільки дайте мені копію листа.

— Дозволю нагадати, — сказав «батько», — що завчасне розголошення листа накличе велику біду на людину, яка, ризикуючи життям, дістала його нам!

— І ще одне прохання, — сказав Василь. — У тій країні, де орудують німецькі фашисти, життя одного вченого в небезпеці. Його треба врятувати. Це професор археології Ніколаї. Єдиний спосіб допомогти йому — спішний виклик Сорбонни або Французької академії. Може, таким чином йому і пощастить вирватися звідти…

— Дайте мені адресу професора, і я завтра ж організую йому виклик — це зробити значно простіше!

Василь сів за машинку і, стукаючи двома пальцями, зняв копію з листа. Один примірник, разом з адресою професора Ніколаї, він оддав Сар'янові, другий — «батькові», а третій, про всяк випадок, лишив собі.

Увечері Василь посадив Лізу й «батька» в свою машину і повіз їх по околицях Парижа. Подорож вони завершили в маленькому ресторанчику на березі Сени. Про справи не говорили: «батько» хотів, щоб Ліза трохи отямилася від поїздки в ту країну. І тільки на третій день після її повернення, посадовивши подружжя біля себе, він завів розмову про те, що їм треба ще зробити.

— Отже, завтра я вас покину. Цього разу — надовго, — сказав він. — Обставини складаються так, що вам обом доведеться перебазуватися до Німеччини. Поспішати з цим не треба, а готуватися пора. Було б дуже добре, якби тобі, Василю, пощастило дістати американський паспорт — поїхав би в Берлін як представник американських фірм. Навіть якщо американці запропонують тобі продавати німцям стратегічну сировину — нафту, мастила, цинк, олово, нікель, алюміній, вольфрам тощо — не роздумуючи погоджуйся! Через тебе чи без тебе — вони однаково продаватимуть усе це німцям. Якщо хочеш знати, то навіть добре — бути представником солідних фірм і картелів, які постачають Німеччині такі матеріали. Фашисти всіляко улещуватимуть тебе, і ти будеш у більшій безпеці…

— Але ж Василь одного разу вже їздив… туди. Це ж небезпечно — з'являтися там знову, та ще з американським паспортом? Мене теж фашисти бачили і засікли за всіма правилами, — сказала Ліза.

— Наївно