Читати книгу - "Важка весна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Може, й так.
— Перед собою і перед іншими ти грала роль уже досвідченої жінки. А це була ширма.
— І тепер ти мене зневажатимеш.
— Наше кохання звільнить нас від мого і твого минулого.
— Ти певен цього, Радку?
— У чомусь ми обидвоє просто неофіти.
Хоча мовчала й лежала коло нього на спині, не обернулася до нього, як би це зробив хтось на її місці.
— Коли ти мене покинув у тій хижці, я якийсь час лежала, мов сторопіла, — сказала вона. — Потім встала і пішла дорогою. — Волоцюга, волоцюга, — повторювала собі, і сльози заливали щоки.
І тоді її тіло різко повернулося, її руки простяглися, як у той момент, коли він зайшов до кімнати.
XLВідчував приховане, змовницьке задоволення, що напоєний її отрутою, яка приносила образи весни.
Аркуш зеленого паперу.
«Сьогодні по обіді я перекинула через плече торбу і подалася до своєї ферми. (Як довго ще триватиме цей повоєнний час, коли не можна знайти масла в магазинах?) Було досить холодно, але я пішла з добрим запасом тепла і на дорозі рухалася, як повільний атом. В лісі не було морозяно, мертві листки терлися під жорнами моїх підошов, знайома стежка невиразно в’юнилася поміж дерев, трава наїжачилася і вкрилася. Спочатку зустріла дівчинку з псом, він підійшов і понюхав мене, коли впізнав у мені «товариша», висловив свою приязнь до мене. Потім бачила старого, зігнутого під важким оберемком дров. На голові був обшарпаний, потертий і на самі очі натягнений капелюх. Він подивився на мене майже люто, і його очі були повні якогось докору (можливо, я надто переможно ступала, а він, такий старий і змучений, ледве совався).
Кухня селянського господарства була тепла; пес спав коло вогнища, мисливська куртка висіла на стільці, рушниця на стіні; серце настінного годинника билося повільно і ваговито. Колись мусимо разом сходити туди, хочеш? Якогось дня, коли зможеш зректися своїх книг, і я буду достатньо рішуча.
Коли поверталася, серед неба сяяв прозорий місяць, і блискітки на траві ледь відгукувалися до нього».
Стукіт у двері.
Тієї ж миті увійшла.
— Сам?
Схилилася, і її губи припали до нього.
— Тобі шкода?
— Як тобі таке спадає на думку!
Озирнулася по кімнаті, немов розчарована.
— Дивно, що ти сам.
Усміхнувся.
— А Ів симпатичний юнак, — зауважив він.
— Звісно. Ще дуже зелений, але симпатичний.
Пішла до дверей на терасу і повернулася.
— Тепер ти злий.
— Він грає в більярд у фойє.
Але вона не зрозуміла шпильки. Стала коло ліжка Іва і, схиливши набік голову, читала назву книги на нічному столику. «Історія кінематографа», — промурмотіла сама до себе.
Зібгав ноги і подивився в книгу, яку підтягнув до себе, зігнувши під покривалом ноги. Прийшла для того, щоб утвердитися перед Івом, і тепер у неї відняли цю можливість, подумав він. Тепер, звісно, не показує цього, але рухи — своїм шляхом, а вона їх не усвідомлює.
— Я принесла тобі масла.
Підійшла до тераси і на мить стала коло перил.
— І мені?
— Ти ж просив.
— Просив і раніше.
— Це означає, що досі мені його давали мало, і я все віддала Ріве.
— Звісно.
Тоді повернулася до його постелі.
— Що тобі?
Усміхнувся.
— Нічого.
— А все ж таки...
— Пусте. Я задоволений, бо щойно продав цигарки і можу тобі дати гроші за масло.
— Дурниці! — сердито махнула рукою.
— «Players» — дуже популярні цигарки. Дяка Червоному Хресту, що нам їх дає, — сказав він.
— Ох, прошу тебе!
Сіла йому в ногах і поправила волосся на чолі.
— Щось не так?
Її очі тепер справді присутні, подумав він, протверезіла і повернулася зі свого світу.
— Усе добре зараз, — сказав і усміхнувся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Важка весна», після закриття браузера.