Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

«Жінка в багажнику», «Королівська змія», зима 1996 (25 $ плюс примірники);

«Два типи чоловіків», «Галка», літо 1997 (15 $ плюс примірники);

«Різдвяний дим», «Квартальний детектив», осінь 1997 (35 $);

«Удари долі, або Катюзі по заслузі», «Танці на цвинтарі», січень — лютий 1998 (50 $ плюс примірники);

«Шістдесят кросівок», «Пакербуський оглядач», квітень — травень 1998 (примірники);

«Довга прогулянка тутешніми лісами», «Міннесотський оглядач», зима 1998–1999 (70 $ плюс примірники).

Буду радий надіслати вам для ознайомлення будь-яке з цих оповідань (чи будь-яке з шести, які наразі намагаюся продати), якщо бажаєте. Я особливо пишаюся «Довгою прогулянкою тутешніми лісами», за яку отримав Премію молодих письменників Міннесоти. Табличка має гарний вигляд на стіні у нашій вітальні, а преміальні 500 доларів чудово пасували до нашого банківського рахунку цілий тиждень, доки там пролежали (я одружений уже чотири роки; ми з дружиною Марджорі — шкільні вчителі).

Причина, з якої я зайнявся пошуками людини, котра б мене представляла, полягає в тому, що я пишу роман. Це саспенс про чоловіка, якого заарештовують за ряд убивств, що сталися в його маленькому містечку за двадцять років до того. Перші вісімдесят сторінок уже цілком готові. Із задоволенням показав би вам їх теж.

Чекатиму на вашу відповідь. Повідомте, чи маєте бажання поглянути на мій матеріал. А поки що дякую за час, приділений прочитанню мого листа.

З повагою

Френк також додав свій номер телефону та адресу. Один з агентів (не Річард Чамс), яким він написав, передзвонив, і вони поспілкувалися. Троє прислали листи-відповіді й попрохали показати оповідання-переможця про мисливця, який заблукав у лісі. Ще півдесятка захотіли почитати перші вісімдесят сторінок роману. Інакше кажучи, відгук був чималий. Тільки один агент виказав незацікавленість у Френковій роботі й додав цілий перелік своїх клієнтів. При цьому, крім слабких знайомств у світі «малих журналів», у Френка немає геть нікого у видавничому бізнесі, жодного персонального контакту.

— Дивовижно, — каже він, — просто дивовижно. Я планував погодитися на будь-кого, хто захоче за мене взятися, якщо такий узагалі знайдеться, і вважав би це за щастя. Натомість я можу поперебирати.

Він пояснює такий рясний урожай потенційних агентів кількома речами. По-перше, розісланий ним лист був грамотно написаний та гарно сформульований («На те, щоб правильно передати невимушеність тону, знадобилося чотири чернетки та дві суперечки з дружиною», — каже Френк). По-друге, він подав реальний список опублікованих оповідань, і то доволі показний. Не грошовитий, але журнали поважні. По-третє, є премійоване оповідання. Френк гадає, що це, можливо, ключовий момент. Я не знаю, так чи ні, але це точно не було зайвим.

Френкові також вистачило розсудливості запитати в Річарда Чамса та всіх інших агентів, до яких він звернувся, про їхні вірчі грамоти — не список клієнтів (не знаю, чи це взагалі етично, щоб агент виказував імена своїх клієнтів), але список видавців, яким агент продав книжки, і журналів, у які він продав оповідання. Легко надурити письменника, якому конче треба представника. Письменники-початківці мають пам’ятати, що всякий, у кого є кількасот доларів, може вкласти їх у рекламу в «Writer’s Digest» і назватися літературним агентом — для цього ж не треба скласти іспит на адвоката абощо.

Особливо слід стерегтися агентів, які обіцяють прочитати ваш твір за гроші. Є кілька агентів із хорошою репутацією, які таке практикують («Літературне агентство Скотта Мередіта» читало за гроші, не знаю, чи вони досі так роблять), і більшість із них — безпринципні розпиздяї. Якщо вам аж так не терпиться опублікуватися, то пропоную пропустити пошуки агента й розсилання листів видавцям, а зразу йти до видавництва, в якому автори самі платять за видання своїх творів. Принаймні хоч буде видно, у що ви вклали свої гроші.

Ми вже на фінішній прямій. Сумніваюся, що охопив усе необхідне вам, аби стати кращим письменником; гадаю, відповів не на всі ваші питання, але спромігся розповісти про ті аспекти письменницького життя, які можу обговорювати бодай з якоюсь упевненістю. Однак, скажу вам, у самому процесі написання цієї книжки такої впевненості критично бракувало. А чого було в достатку, то це фізичного болю та сумнівів у собі.

Пропонуючи ідею книжки про письменство своєму видавцеві в «Scribner», я відчував, що багато знаю на цю тему, моя голова ледь не розривалася від різноманіття всього, що я хотів розказати. Мабуть, я дійсно багато знаю, але виявилося, що частина цього всього нудна, а решта, відкрив я, переважно пов’язана з інстинктами, а не з якимись «високими думками». Проговорення цих інстинктивних істин далося мені болісно тяжко. А ще на середині написання книги «Про письменство» сталася подія, що, як то кажуть, перевернула моє життя. Невдовзі я вам про неї розповім. Поки знайте: я зробив усе, що міг.

Лишилось обговорити ще одне питання. Воно безпосередньо пов’язане з тією подією, яка перевернула моє життя. Я вже його зачіпав, але непрямо. Тепер же я хотів би повернутися до нього конкретно. Це питання, яке люди ставлять по-різному, часом виходить ввічливо, часом грубо, але завжди зводиться до одного: «Ти це робиш заради грошей?»

Відповідь — ні. Ані зараз, ані будь-коли. Так, я заробив чимало бабла на своїй творчості, але жодного мого слова не