Читати книгу - "Бабай"

що-небудь почитати. Стара нехтувала книги, але Лізу прохання не здивувало; вона простягнула бабі першу, що потрапила на очі, книгу з маленької підвісної полиці. Це виявилася Біблія, яка невідомо відкіля потрапила до них у дім і багато років припадала пилюкою серед інших книг. Сама Ліза зазвичай користувалася послугами бібліотеки, відвідуючи її по дорозі на роботу. Коли стара піднесла Біблію до очей, щоб прочитати назву, викарбовану на темно-синій твердій палітурці колись позолоченими літерами, які тепер майже повністю обсипалися, Лізі здалося, що баба зірветься з ліжка і вчепиться їй у горлянку. За мить стара з несподіваною силою жбурнула Писанням прямо в неї, і книга, пролетівши біля вуха дівчини, із хрускотом урізалася в стіну і розпалася на кілька частин. Потім баба зовсім незнайомим голосом сказала: «Єгова склав ці казки для своєї глини!» І відвернулася до стіни.

Ліза нічого не зрозуміла зі сказаного — можливо, тому, що набагато сильніше була налякана в той момент її голосом, ніж польотом товстенної книги.

Голос цей…

Надалі Ліза намагалася той випадок не згадувати, бо крім ненависті до баби, вона починала відчувати ще й страх перед нею.

По дорозі з роботи додому в Лізи ледь не стався апоплексичний удар — вона забула ПОСТАВИТИ ВІДРО НА МІСЦЕ!

Як навмисно, це сталося саме сьогодні, після спеціального нагадування баби.

«Господи, тільки б вона не сходила під себе…»

Ліза кинулася додому з усіх ніг.

ТІЛЬКИ Б ВОНА НЕ…

Підбігаючи до свого будинку, вона ледь не збила з ніг молоду пару і, не звернувши на неї уваги, понеслася далі.

Тільки б вона не…

Злетівши на третій поверх із приготовленим заздалегідь ключем, Ліза ввірвалася в квартиру.

…І відразу спіткнувшись об щось велике й м’яке, що розпласталося впоперек коридору, впала.

Це була баба.

Вона лежала на животі, широко розкинувши руки в сторони. Сиве довге волосся розметалося сріблястою короною навколо поверненої набік голови; її очі були закриті. Біля скроні красувався величезний синець.

Двері в туалет залишилися відчиненими; відтіля нудотно смерділо.

Виходить, не виявивши відра на місці, вона вирішила цього разу самостійно добратися до нужника, але на зворотньому шляху, ймовірно, спіткнулася об поріг і, падаючи, вдарилася головою об стіну вузького коридору… чи об кут дверного косяка кімнати, розташованого майже навпроти… — відсторонено міркувала Ліза, дивлячись на нерухоме тіло.

Роки зо три тому в баби стався серцевий приступ, вона навіть знепритомніла до приїзду швидкої, і Ліза вирішила, що стара померла. Але тепер Ліза бачила разючу відмінність між тоді і зараз: риси обличчя баби різко загострилися, а саме обличчя мало яскраво виражений восковий відтінок. Короткі рукави нічної сорочки були схожі на руки утопленика, що немов тягнуться із трясовини.

Стара була мертва.

Хвилин десять Ліза, онімівши від потрясіння, просиділа на підлозі поруч зі старою, якої більше НЕ БУЛО. Вона виявилася зовсім не готовою до таких раптових змін, хоча думала про смерть старої щодня протягом усіх цих років. Ідол упав, однак повірити, що вона тепер вільна…

Зібравшись, нарешті, з духом, Ліза перетягнула бабу в кімнату. Потім по черзі — спочатку тулуб, потім ноги — вклала її важке тіло на ліжко. Це забрало в Лізи купу сил. Мабуть, у молодості (яку вона не могла уявити) баба була надзвичайно великою жінкою, та й зараз вона залишалася в півтора раза важчою за дівчину.

Коли Ліза закінчила процедуру переміщення тіла старої, годинник показував сьому вечора. Викликати швидку, схоже, було непотрібно — швидше за все, їй скажуть, що треба просто взяти бабин паспорт і податися в поліклініку, щоб заявити про смерть. «Потім у похоронне бюро…» — Ліза ще пам’ятала, як займалася всіма цими процедурами, коли вмерла мама. Якби в них у квартирі був установлений телефон, багато чого можна було б зробити вже сьогодні, чи, принаймні, заздалегідь спланувати завтрашній день, але вона встигне тільки… І ще потрібно було взяти гроші на можливі витрати. Гроші, паспорт і інші документи були під бабиним матрацом. Ліза скривилася: отже, знову доведеться торкатися до мертвого тіла. Однак це було НЕОБХІДНО.

Вона подивилася на бабу. Здавалося, у рисах її обличчя таїлася погроза: «Лише торкнися до мене знову». Лізі раптом уявилося, як прохолодні бліді руки старої потягнуться до її обличчя, коли вона підійде до ліжка достатньо близько. Відкриються скляні очі, що заглядають усередину неї…

І лише тепер Ліза усвідомила, що повинна провести ніч сама в квартирі з померлою.

Вона стала рухати бабу до стіни, намагаючись триматися якнайдалі від її воскового обличчя. М’яке, ще неостигле тіло, лише спершу здалося податливим: воно продавлювалося, здригалося від поштовхів, як мішок, набитий старою гниллю, але майже не зрушувалося з місця, наче пручаючись.

Лише доторкнися до мене.

Сантиметр за сантиметром тіло баби рухалося до протилежного краю ліжка — назад… назад… — поки, врешті, не виявилося біля стіни, і не звільнилося досить місця, аби підняти матрац.

Ліза просунула руку і витягла з-під нього пухкий поліетиленовий пакет. Потім відступила на п’ять кроків і знеможено впала на своє ліжко в протилежному кутку кімнати.

За хвилину вона кинула сторожкий погляд у бік старої і вирішила, що їй буде набагато спокійніше переглянути вміст пакета на кухні.

У ньому виявився великий блокнот у темно-коричневій потертій обкладинці (у Лізи промайнула думка, що в ньому, ймовірно, можуть бути адреси родичів, яким варто. повідомити про смерть баби, але вона