Читати книгу - "Любов у спадок"

Річард гнівно обернувся до інших, які мовчазно очікували закінчення суперечки.

— Гаразд, тоді як ти поясниш ось це? — він переможно висмикнув із-за пояса клаптик синьої тканини, й Еріка придушено охнула. Це був шмат із її сукні.

— Це вона залишила на терновому кущі на згадку про нашу зустріч, — урочисто пояснив шотландець.

— Усім відомо, що феї в зеленому ходять, — насторожено протяг молодий зброєносець, — а це синє.

— Ну то й що? Моя була в синьому, — незворушно відрубав Дік.

— Ну-бо, ну-бо, дай поглянути, — простяг руку Роберт Макфергюс. — Більше схоже на клапоть із сукні якоїсь небагатої леді. Мені здається, тебе обдурили, любий друже. Зважаючи на все, ти, Річарде, став жертвою чарів якоїсь служниці, — з ноткою торжества в голосі проголосив він.

Та не встиг скінчити мову, як Далхаузі вихопив у нього з рук свій дорогоцінний клаптик. Його рука загрозливо лягла на клеймор.

— Ти не віриш мені, але зараз я доведу, що вчора бачив її! Ось! — він високо підняв над головою маленьку річ, яка тьмяно блиснула на сонці. — Це я знайшов там, де вона зникла. Навряд чи служниця розкидатиметься такими дорогоцінними речами в лісі, чи не так? Жодних сумнівів не маю в тім, що це дарунок феї. Я гадаю, попри всі твої глузи, Робі, це чарівне люстерко, і з його допомогою я колись наживу величезне багатство.

У залі запала побожна тиша. Еріці здалося, що світ репнув навпіл і звалився на неї всією своєю вагою. Вона стояла й судомно хапала ротом повітря. Люстерко, її люстерко! Вчора вона загубила його, втікаючи від Діка, й навіть не помітила того в поспіху. Як вона могла забути, що напередодні причепила свою єдину коштовність до пояса?

— Віддай негайно! — вигукнула вона, збігаючи сходами в залу. — Віддай моє люстерко!

Якби зараз у головній залі Бархеда матеріалізувався загін примар, то їхня поява навряд чи справила б більше враження. Молодики сахнулися від дівчини, хапаючись за зброю. Річард остовпів із дзеркалом у руці.

Перший отямився Роберт Макфергюс.

— Ну ось, бачите, добродії, все вирішлося саме так, як я й припускав, — іронічно зауважив він. — Тепер моя маленька кузина заявляє свої права на подарунок феї.

Він обійшов навколо завмерлої, зніяковілої Еріки, глузливо поглядаючи то на неї, то на Далхаузі. Дівчина мимоволі відступила на крок, збентежена поглядами цікавих.

— Здається, це та сама дівка, що так вдало посадила в калюжу юного Макнаба! — охнув хтось.

— Атож! А до того сама в ній гарно скупалася!

Молоді лобуряки весело галасували, хтось голосно заіржав.

— Виходить, це твоя кузина?! — ледве спромігся на слово Річард, не відводячи погляду від Еріки. — Ти нічого не плутаєш, Робі? Я думав, вона…

— Я справді його кузина! — поквапливо вигукнула Еріка, й це викликало посмішки на обличчях у всіх молодих лордів. — Моя мати була сестрою його матері, ось і все. А тепер віддай!

Вона простягла руку по дзеркало, та Роберт жартівливо схопив її за кінчики пальців і обкрутив навколо себе. Усі знову засміялися.

— Не так швидко, люба моя. Друзі мої, тут є весела справа! То ви, я бачу, знайомі? — з перебільшеною повагою звернувся він до Річарда.

— Перестань, Робі, — відмахнувся той. — Ми одного разу бачилися на ярмарку в Хоїку. Чого ти причепився?

Еріка зрозуміла, що зараз цей дурень Далхаузі викаже її. Ще мить, і всі навколо знатимуть її справжнє ім’я. Вона подумки прокляла ту годину, коли зустріла Діка.

— Віддайте мені моє дзеркало, — вперто повторила вона, — і я піду звідси. Я кваплюся.

— Слухайте-но, леді, — втрутився один із хлопців, — адже наш шановний друг Річард стверджує, що це чарівне дзеркало подарувала йому фея, котру він зустрів у лісі. Чи не так, Діку? З якого ж дива він вам його віддасть?

— Тому що це подарунок моєї померлої матері, — мало не плачучи, пояснила Еріка. — Я… випадково загубила його в лісі.

Вона вже була сама не рада, що вискочила зі своєї схованки та завела цю розмову.

— Та-ак, — весело протяг Макфергюс, — виходить, мій друже, тебе все-таки надурили. Не бачив ти ніякої феї. Це була всього-на-всього вбога вихованка моєї матері, якій здумалося погуляти лісом на самоті. Адже так? О, а ось і ще один незаперечний доказ!

Він спритно нагнувся, до сум'яття Еріки ледь підняв її пелену, на якій красувалася огидна діра.

— По-моєму, саме твого шматка й бракує цій сукні, чи не так, Діку? — засміявся він. — Признайтеся, що ви там насправді робили?

Усе товариство несамовито реготало. Річард Далхаузі, зовсім приголомшений, не зводив з неї очей. Мало не плачучи, Еріка стояла посеред кола веселих парубків. Бідолашна стала яскраво-червоною, ніби варений рак, і ладна була провалитися крізь землю. Як завжди, через власну нерозважливість, зробила помилку. О, в усьому винна ця її триклята вдача.

Вона щосили рвонула з рук кузена Роберта краєчок своєї сукні й обдарувала його справді скаженим поглядом.

— Відпусти мене, нахабо, — прошипіла йому в обличчя. — Ще раз доторкнешся до мене — уб'ю!

— Ти ба, а родичка з норовом, — з вдаваним подивом зауважив той.

— Дай їй спокій, Роберте, — голосно промовив Дік. — Чи ти хочеш, щоб я втрутився?

У