Читати книгу - "Під Савур-могилою"

Відчули появу Сіркових потуг на лівобічній волості і гетьман Брюховецький та нещодавно розбиті царські воєводи, бокруль польський Ян-Казимир зразу ж зняв довгу облогу Глухова, а польний гетьман Чернецький залишив Новгород-Сіверський. Сам отаман Сірко, носячись шайтаном, очищав від ляхів і їх прибічців простір від Дніпра до Дністра.

Сірко не воював із Тетериними козацькими загонами, а попередивши, обходив їх. І не було випадку, щоб вони тим скористалися, напавши. Допомагав Сіркові вивідний загін Гната Турлюна з кобзарями і всілякими подорожниками. Десь за місяць вся Правобічна і Лівобічна Україна спалахнули повстаннями вже не лише проти Тетері та ляхів, а й проти Брюховецького, царських бояр та воєвод і їхніх прислужців.

Не бажаючи воювати козаками проти козаків, Сірко розіслав по Лівобіччю та Правобіччю ватаги своїх дознавачів-розвідців, а сам із січовиками без розголосу зайняв дніпрові переправи для визволення з ординського полону ясирів, відданих ляхами і Тетерею Орді в рахунок оплати залізніло прибулих потуг.

Вдалою виявилася Сіркова затія, бо протягом місяця, як тільки скресла ріка, його виправи, завдяки байдужості ляхів та Тетері, що вже розрахувалися з ханом, звільнили на переправах понад сім тисяч нещасних ясирників, в тому числі чимало литовських та московитських русинів.

У цей час гетьман Брюховецький із царськими воєводами в ар'єргарді: Петром Скуратовим та Василем Кикіним, перейшовши в Стайках на Правобіччя, напав на Тетерині війська в Чигирині, а лубенський полковник Григор Гамалія — на Черкаси, порівняно швидко зайнявши їх. Черкаські рукомесники-цеховики та міщани з рештками сторожових козаків вчинили Гамалії запеклий супротив, і він у відповідь за наказом Брюха дощенту спалив місто і передмістя, зруйнувавши геть Митницю, Гору, фортецю та рештки замку, полонивши та відпровадивши дітей і старих «ворів-ребелітантів» та «непослушенців» аж до Сибіру! Гіршої собі неслави Брюх і Гамалія, як і Скуратов та Кикін, і домогтися не могли.

Недовго протримався гетьман Брюх у Чигирині, бо Тетеря, що утік із гетьманським скарбом і родиною в Брацлав, тут же повернувся зі свіжими татарськими булуками і вибив із міста Брюха та московитів Скурата і Кикіна. А Сіркові загони навіть звільнили у Слобожанщині з допомогою сотенних залог волості гнаних до Сибіру черкащан.

Прокляттями вслід Скураті, Кикіну та Іванцеві нісся обур не лише волостей, а й січовиків, бо в Богдановій столиці ними був зірваний бастіон замку, льохи, стіни і підземний хід до Тясмину, було спалено тартаки й млини, пограбовано собор.

Здавалося, долю русинського краю дійсно вирішували летючі, як вітри, загони «третього гетьмана», падаючи карою Божою на голови орди, ляхів, Тетері, навіть неоднораз — на бояр та воєвод царських, громлячи їх і зникаючи...

Прийнявши під Криловим в своє реґіментарство слобідських козаків, Сірко послав їх до Уманщини під отаманством Сацька Туровця «для умоцнення там промислів, сидіння на ординських сакмах та зупинення буджаків». Сам же «третій гетьман» спішно пішов на Чигирин, Смілу і в змові з Дорошенком вигнав Тетерю і ляхів з військами, пустивши чутку, що йде на Брацлав і Бар. Завдяки швидким нічним переходам, Сірко з'являвся то в одному, то в другому місці і змусив нарешті орду покинути Україну.

Страта воєводою Маховським Виговського, колись гетьмана, а тепер воєводи київського, і його спільника Адама-Тимоша Сулими та арешт у Мошногірському монастирі Юрія-Євраха Хмеля, а в Києві — митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського, закинутих в цюпу-яму Марієнбурзької фортеці, змусили Сірка відреагувати: «Іменем звитяжної Січі шляхетно попереджую ясно-світлого пана круля і всіх воєвод, що при невивільненні в цілості цих наших знакомитих ув'язненців,— писав він Янові-Казимирові,— ми вимушено підемо на підступи і нецноти і відплатимо Вам зганьблення та зведення зі світу наших чільців...»

Одночасно Сірко звернувся листом до кошового Івана Щербини із закликом готувати в Січі «на всіх ріках і ручаях чайки, думбаси, пороми та дубівки, що невбарі знадобляться», і той невідкладно повідомив його, що «Січ тим займалася все літо і продовжує тепер, як і домовлялися перед походом».

Близилася осінь з нічними похолоданнями, вітрами-зимнодуями, гуртуванням птаства в небі, нагадуючи про зиму. Полетіли ластівки, услід їм — лелеки-бузьки, за ними — чаплі й чирки, гуси і качки у вирій, прощаючись із рідним краєм скрипками і тужіннями. Появилося на підпалених деревах павутиння бабиного літа, а груші-дички стали згорати в полум'ї..

Лишивши в Кам'янці на зиму сталу козацьку залогу, Сірко знову вернувся до Дніпра, прийняв там до себе понад півтори сотні свіжих слобожанських козаків і ойротів, посланих до нього Ромодановським на чолі із старооскольським козачим отаманом Нестором Гогольшею, і, постоявши в Крилові місяць, обдарував Косагу зі стрільцями і ойротів з тайшами і відпровадив їх додому, а сам направився неспішно в Запороги, стомлений і розбитий, хоч, крім семи козаків, які втопилися ще весною на кризі, не втратив у походах жодної душі.

Здавалось, було чим тішитись: вернув і спроваджуваних у Крим та в Сибір ясирників і спинив людоловство, але на душі лежала гризота, бо виправа його хоч і виявилася, як зрозумів, пагубною для круля та його воєвод, нешпетною для Тетері та Брюха, але нічого не давала рідному краєві, навпаки, посередньо сприяла, хай і далеким, вигодам цареві та його тронцям.

Цар на радощах, знаючи про Сіркові виправи та його нелюбов до грамот, за порадою Трубецького і Чаадаєва, далекоглядно «пожалував» Січ грамотою на володіння всією Мереф'янщиною, не оговоривши навіть помеж, що осатанило до обуру і воєводу Ромодановського, і гетьмана Брюховецького, бо ж знали: Сірко недоторканний тепер і в Слобожанщині.

Вернувшись у Базавлук і довідавшись про те «пожалування», Сірко не втішився, а опечалився, бо не міг відмовитися від нього. У Чортомлику і в Зозулиному Яру все готувалося до зими. На крам-базарі йшли викупи людоловів і закупи харчу, одягу та зброї на зиму. Три млини