Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

інший підхід, порівняно з лайками на фейс­буку, адже учасники бачать графік, схожий на бульбашку фільтрів, де показано, хто згоден, а хто не згоден із тим чи іншим набором коментарів. Учасники можуть переглянути коментарі, згруповані в певну тему. Погоджуючись або не погоджуючись із коментарями, користувачі переміщуються в графіку: наближаються до якоїсь групи або віддаляються від неї. Кожний користувач знає не тільки відсоток учасників дискусії, які погоджуються з ним щодо певного твердження, а й групи користувачів, які підтримали схожі коментарі.

Обговорюючи суперечливі питання між фахівцями Code for America, ми застосовували схожий метод, і він виявився дієвим. Метод називається «Людська спектограма» і передбачає зустрічі людей офлайн у вузькому колі. Учасники стоять у центрі великої кімнати. Хтось робить заяву. Ті, хто з ним/нею повністю погоджуються, переходять в один кінець приміщення. Незгодні — у другий. Учасники, чиї погляди не настільки різняться, можуть розміститися посередині. Потім лунає наступна заява, і, якщо в когось після неї змінюється думка, можна відповідно переміститися283. Фішка pol.is в тому, що можна охопити тисячі людей і розглянути тисячі думок щодо різноманітних питань.

У рамках проекту «Віртуальний Тайвань» на pol.is тему Uber почали обговорювати з такого коментаря: «Страхування відповідальності перед пасажирами треба зробити обов’язковим для водіїв сервісу приватних перевезень uberX»284. Учасники дискусії швидко розділилися на дві групи: за і проти відповідної постанови. Учасники бачили, наскільки великі групи: не більше ніж 33 відсот­ки на підтримку кожної. Тож можна було випробовувати різні твердження й просуватися до групи, яка завоює найбільшу підтримку.

За чотири тижні близько 1700 учасників дискусії про Uber (загалом до проекту «Віртуальний Тайвань» долучилися десятки тисяч осіб) дійшли згоди. Зокрема вдалося знайти «спільний знаменник» у такому питанні: «Влада повинна скористатися цим важелем впливу, щоб стимулювати таксомоторну індустрію до кращого управління і системи контролю якості, адже завдяки цьому водії і пасажири матимуть обслуговування такого самого рівня, що й в Uber». 95 відсотків учасників підтримали цей коментар.

Коли обговорення завершилося, компанія Uber погодилася надати Джеклін Цай свою міжнародну систему страхування і, якщо знадобиться, оприлюднити її на розгляд громадськості. Керівництво компанії погодилося забезпечити навчання всім водіям, охочим зареєструватися та отримати ліцензію на професійну діяльність. Якщо Uber легалізують у певних регіонах, керівництво пообіцяло оплатити дозволи UberX і транспортні податки. Таксомоторна асоціація Taipei висловила бажання працювати з платформою UberTAXI і забезпечити краще обслуговування, якщо влада дозволить підвищувати тарифи залежно від попиту на ринку, так само як це робить Uber.

Рей Даліо, засновник і виконавчий директор компанії Bridgewater Associates, застосовує схожий підхід для своєї «меритократії ідей». Bridgewater Associates — найбільший у світі геджевий фонд. Сперечаючись про інвестиції або ідеї, члени правління фонду ставлять рейтинги пропозиціям колег, і виходить матриця, де видно, які ідеї найбільш і найменш популярні. Усіх закликають бути «радикально відвертими», а новачків — вказувати самому Реєві на хиби. Bridgewater застосовує для аналізу матриці спеціальний алгоритм, який враховує досвід роботи, компетентність у темі та інші чинники, що впливають на точку зору кожного з учасників. Мета — поєднати найкращі ідеї з потенціалом комп’ютерних алгоритмів, підбити підсумки і визначитися із суперечливими моментами285.

Як сказав Фредерік Брукс, «срібної кулі немає», тож суперечки теж можуть бути інструментом пошуку правди, якщо учасники дискусій говорять чесно і мають змогу змінювати погляди під впливом почутих міркувань. Цей механізм суттєво відрізняється від опитувань — спроби з’ясувати погляди людей і сортувати аргументи на підтримку цих поглядів.

Під час нашого листування Генрі Фаррелл написав мені: «Усі інтелектуальні відкриття засновані на суперечках (часом стилізованих) між апологетами різних точок зору. Дозволю собі позичити в колеги Косми Шалізі аналогію з машинним навчанням: усі ми разом — не більше ніж купка слабеньких учнів. Кожний засвоює кілька даних із довгого і складного вектора, модель якого ми будуємо. Мабуть, доцільно починати з різних позицій (слабенькі учні з різними наборами даних), якщо кожна з позицій відображає певний аспект правдивої інформації. Лише після цього можна переходити до формування спільної моделі».

Дуже точне резюме про інтелектуальні дебати, що допомагають з’ясовувати правду. Наше суспільство зіткнулося із серйозними викликами, адже нині дебати переміщуються на онлайн-платформи: мільярди людей будь-якої національності можуть писати з усіх куточків світу, можуть бути нереальними й геть не компетентними особами, можуть поводитися хамовито й недоречно.

І це тільки початок.

Втрачена довіра і наш володар Алгоритм

Правдива інформація — це лише один з аспектів, які люди і компанії намагаються оптимізувати. Що насправді визначає наші рішення?

Кілька років тому Джон Меттісон, керівник інформаційного відділу великого медичного центру Kaiser Permanente, сказав мені: «Ось ключове питання ХХІ століття: “Якій чорній коробці ви довіряєте?”». Чорна коробка — це система, де відомі «входи» і «виходи», а процес трансформації лишається таємницею. Меттісон говорив про алгоритми в медицині, але загалом мав на увазі, що ми довіряємо системам, хоч не розуміємо методів прийняття рішень.

Іноді наша довіра пов’язана з браком знань, що заважає розібратися в алгоритмі. Ми переконані, що хтось інший усе знає. Та часом навіть фахівці, здатні зрозуміти, що всередині чорної коробки, мало що знають: від них приховують комерційну таємницю. Google не оприлюднює деталей про пошуковий алгоритм, щоб ними не скористалися охочі підвищити рейтинг у пошуковику. Коли Facebook узялася за матеріали із заголовками-клікбейтами, Адам Моссері, керівник із продакт-менеджменту новинної стрічки, написав: «Facebook не публікуватиме довжелезної інструкції про клікбейти, позаяк “більшість матеріалів — спам, і, коли ми пояснимо, що і як робимо для боротьби з ним, зловмисники зламають технологію і навчаться її обходити”»286.

Так само як із клікбейтами, можна подбати, щоб у шкідників було менше стимулів поширювати фейкові новини. Автори фейків під час передвиборчої кампанії 2016 року мали політичні мотиви (дехто щирі, дехто цинічні), але багато фейкових сайтів, як-от витвори македонських юнаків, закинули в мережу виключно заради прибутку. Якщо не допускати рекламу на сайтах або акаунтах, що публікують фейкові новини, можна позбутися багатьох порушників. Це можуть робити не тільки платформи, а й рекламодавці чи рекламні