Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

грішми — фондами, що ще двадцять хвилин до того не існували. (Вважайте, що банки, які продають свої облігації, — це банки з найбільшими можливостями надання нових кредитів.) ФРС продовжуватиме купувати облігації за нові гроші, що є операціями відкритого ринку, допоки не буде досягнуто встановленої ставки за федеральними фондами.

Очевидно, що те, що ФРС дає, ФРС і забирає. ФРС може діяти в протилежному напрямку до того, що ми щойно описали. ФКВР проголосує за збільшення облікової ставки та/або встановленої ставки за федеральними фондами і видасть розпорядження продавати облігації зі свого портфеля комерційним банкам. Оскільки банки зменшують фонди для надання кредитів в обмін на облігації, постачання грошей зменшується. Гроші, що могли б стати кредитом для споживачів і підприємців, перетворені замість цього на облігації. Відсоткові ставки зростають, і будь-які покупки з позиченим капіталом стають дорожчими. Кумулятивний ефект — сповільнення зростання економіки.

Механіка ручної роботи ФРС не повинна затіняти загальної картини. Завдання ФРС — забезпечувати стійкий темп економічного розвитку. Однак давайте подивимося, наскільки важка ця робота насправді. По-перше, ми можемо лише здогадуватися, яким має бути темп розвитку економіки, щоб не викликати інфляції. Серед дебатів економістів є питання, чи можуть комп’ютери та інші інформаційні технології підвищити продуктивність американців. Якщо так, що припускав містер Ґрінспен під час перебування на посаді, тоді потенціальний темп розвитку економіки міг зрости. Якщо ні, у чому переконують інші економісти, тоді має застосовуватися старе обмеження швидкості. Очевидно, важко притримуватися обмеження швидкості, яке не встановлене в явному вигляді.

Однак це лише перший виклик. ФРС повинна також визначати, якого типу вплив справить зміна відсоткових ставок і як довго він триватиме. Чи в результаті зниження ставки на чверть пункту куплять дванадцять осіб авто PT Criuser у місті Де Мойн? Коли? Наступного тижня чи через шість місяців? Водночас ФРС має найбільший контроль над короткотерміновими відсотковими ставками, що можуть рухатися в тому самому напрямку, що й довготермінові, а можуть і в протилежному. Чому б Бенові Бернанке не застосовувати свою магію і до довготермінових ставок? Бо довготермінові відсоткові ставки залежать не від щоденного постачання грошей, а від того, які прогнози ринків щодо постачання грошей (щодо попиту) будуть за десять, двадцять чи навіть тридцять років. Бен Бернанке не контролює постачання грошей у 2015 році[208]. Крім того, слід пам’ятати, що тоді, як ФРС намагається використовувати монетарну політику, щоб досягти конкретної економічної цілі, Конгрес може використовувати фіскальну політику — управлінські рішення щодо податків і витрат, — що матимуть узагалі інший вплив (чи той самий вплив, зумовлюючи надмірну дію політики ФРС).

Отже, давайте притримуватися нашої аналогії з обмеженням швидкості й коротко повторимо, що саме зобов’язана робити ФРС. Вона повинна підтримувати темпи економічного росту, що не повинні бути ані надто швидкими, ані надто повільними. Пам’ятаймо: (1) ми не знаємо точного обмеження швидкості розвитку економіки; (2) і газ, і гальма діють із запізненням, тобто жоден із цих важелів не спрацьовує негайно, як тільки ми натиснемо. Навпаки, ми мусимо чекати на реакцію — від кількох тижнів до кількох років, та ще й із непрогнозованою послідовністю. Недосвідчений водій може все більше натискати на газ, дивуючись, чому нічого не відбувається (і посилаючи всі прокльони навколо через свою повільну їзду), щоб виявити, що його авто стало некерованим через дев’ять місяців. (3) Монетарна і фіскальна політики впливають на економіку незалежно, тож коли ФРС ніжно натискає на гальма, Конгрес і президент можуть вилізти наперед і натиснути на газ. Або ФРС може натискати дуже обережно на газ лише для того, щоб Конгрес знівелював усі старання натиском на гальма. (4) І останнє: є хід світових подій, що вносить перешкоди, — фінансовий колапс тут, стрибок цін на нафту там. Уявіть собі ФРС як водія, що їде незнайомою місцевістю за картою, яка застаріла щонайменше на десять років.

Назва біографії Алана Ґрінспена, написаної Бобом Вудвардом, — «Маестро». У 1990-х роках, коли американська економіка переживала часи найдовшої у своїй історії експансії, містерові Ґрінспену було дано характеристику «золотої голови» за його підхід до монетарної політики, що виявився дуже правильним. Та репутація з часом трохи розвалилася. Містера Ґрінспена нині критикують за сприяння мильним булькам ринків житла й акцій, бо відсоткові ставки трималися дуже низькими і дуже довго. «Дешеві гроші» не зумовили інфляції, заохочуючи кожного купувати PT Cruiser і круїз по Карибському морю. Замість цього, ми купували акції й нерухомість, а зростання цін на ці активи не з’являлося в показнику споживчих цін. Додайте ще один виклик для монетарної політики: ми рухалися дуже швидко, хоча спідометри, які ми використовували, застерігали нас від цього.

Це важка робота. Однак цей висновок далекий від підтвердження сміливої заяви Нобелівського лауреата Роберта Мандела, що погана монетарна політика створила основу для Другої світової війни. Для того, щоб зрозуміти, чому безвідповідальна монетарна політика може викликати катаклізми, зробімо спочатку відступ до самої природи грошей. Для економістів гроші значно відрізняються від багатства. Багатство складається з усього, що є цінним, — будинків, авто, товарів, людського капіталу. Гроші, маленька частинка цього багатства, є просто засобом для обміну, чимось, що стимулює торгівлю й комерцію. За теорією, гроші навіть не є чимось необхідним. Проста економіка може діяти лише завдяки бартеру. У традиційному сільськогосподарському су­спільстві досить просто обміняти п’ять курчат на новий одяг чи заплатити шкільному вчителеві козою й трьома мірками рису. Бартер працює гірше при більш розвиненій економіці. Логістичні труднощі з використанням курчат для купівлі книжок на Amazon були б надзвичайними.

У майже кожній країні для полегшення торгівлі були винайдені якісь гроші. (Слово «salary» — зарплатня англійською — походить від оплати римських солдат, які отримували її у вигляді мірки солі — sal). Будь-який засіб обміну — чи то золота монета, зуб кита чи американський долар — слугує тим самим основним цілям. По-перше, він слугує інструментом обміну, тож я можу насолоджуватися нині увечері свинячими реберцями, навіть попри те, що м’ясник не хоче купувати моєї книги. По-друге, він слугує одиницею обліку, тож вартість усіх видів товарів і послуг можна виміряти й порівняти за однією шкалою. (Уявіть собі життя без такої одиниці обліку: Gap продає свої джинси за трьох курчат, а Tommy Hilfiger подібні джинси виставляє на продаж за одинадцять бобрових шкурок. Які штани коштують дорожче?) По-третє, гроші мають бути портативними й довговічними. Ні кулі для боулінгу, ні пелюстки троянди не слугуватимуть такій місії. І, нарешті, гроші повинні бути відносно дефіцитними, щоб їх можна було використовувати для накопичення вартості.

Розумні люди завжди знайдуть засіб обміну, що буде дієвим. Цигарки довго були засобом для обміну у в’язницях, де заборонена готівка. (Не має значення, чи ви курите, — цигарки мають цінність, якщо достатня кількість ваших співкамерників курить.) Що ж сталося, коли тютюнокуріння було заборонене у федеральних в’язницях США? Співкамерники перейшли до іншого портативного й довготривалого