Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"

— Мотоцикли? — не приховувала здивування чилійка. — Я можу запропонувати вам чудові повнопривідні позашляховики за гарною ціною…

— Дякую, — зупинила її Лаура, — нам потрібні саме мотоцикли.

— Я перепрошую, але мені здається, що «Europcar» не здає в оренду мотоцикли.

— Ви впевнені чи вам здається? — не втрачала надії Лаура.

— Якщо ви почекаєте, я зателефоную й уточню.

— Так, будь ласка, — кивнула француженка.

— Ходіть за мною.

Вони знову опинилися біля глянцевої зеленої стійки, за якою півгодини тому Лаура Дюпре намагалася розрахуватися за оренду пікапа «Mitsubishi Katana». Працівниця «Europcar» узяла телефонну слухавку та почала набирати номер центрального офісу.

— Qué es lo que quieren?[80] — поцікавився Макака, чиє підборіддя на якихось п’ять сантиметрів вивищувалося над стійкою.

— Necesitan motocicletas para ir al desierto[81], — не забираючи слухавку від вуха, відповіла чилійка. Вона здивовано зиркнула на трійцю, а потім знову на карлика, не розуміючи, чому він запитує, якщо зайшов до офісу разом із ними.

— Por qué no les das las motocicletas?[82]

— No tenemos motocicletas aquí, — дівчина махнула рукою вбік стоянки, де знаходилися лише позашляховики й одна чи дві малолітражки. — Y, si las tuviéramos, sería muy poco probable que les permitiéramos ir a Atacama[83].

— Diles que yo les puedo dar las motos, — упіймавши здивований погляд чилійки, Макака ствердно труснув головою. — Diles eso![84]

Працівниця «Europcar» опустила слухавку і зміряла поглядом Тимура та Лауру.

— Ваш… е… друг каже, що знає, де дістати мотоцикли.

Ріно, Тимур та Лаура одночасно повернули голови й утупилися в Макаку. Той по-конячому підтягнув у посмішці верхню губу і ствердно замотав головою, підтверджуючи, що чилійка за стійкою переклала правильно.

— Motocicletas, — Джеймі шморгнув носом, розставив руки так, наче стискав ними мотоциклетне кермо, і для більшої певності диркнув, імітуючи звук двигуна мотоцикла: — Дрин-дин-дин-дин-дин-дин!

— Де? — нахилив голову Тимур. Їхнє перебування в Антофагасті ставало щомить дивнішим і нереальнішим.

— Dónde? — продублювала запитання чилійка.

— Vamos! Ven conmigo![85] — коротун поманив їх до виходу.

LX

Четвер, 22 січня, 11:06 (UTC –4)

Антофагаста, Чилі

Майстерня Ікера Кардозо знаходилася вглибині неохайного кварталу, затиснутого між вулицями Аматиста, Амачуко й авеню Ероес де ла Консепсьйон, на півночі Антофагасти. Вона була звичайним саморобним гаражем зі стінами з гофрованих металевих листів, пофарбованих синьою фарбою, і такого ж металевого даху, під яким одночасно розміщувалося не більше ніж два автомобілі. Власне, гараж слугував лише складом для зберігання інструментів і запчастин (здебільшого крадених), а ремонт автомобілів відбувався на витоптаній ділянці площею кілька акрів, яку з усіх боків оточували подібні гаражі.

Устромивши руки до кишень джинсів і відчуваючи, як футболка під лямками рюкзака просякає потом, Тимур Коршак мружився та розглядав півколо кострубатих майстерень і гаражів. Лаура Дюпре сховалася в затінку під гофрованою стіною і бавилася із дружелюбним кудлатим дворнягою, який, задерши лапи, звивався перед нею і, граючись, норовив схопити зубами француженку за пальці. Ріно Ґроббелаар, рівно та непорушно, неначе пам’ятник, стримів перед розчиненими воротами майстерні.

П’ять хвилин тому, поблукавши поміж гаражами, Джеймі привів їх до майстерні Ікера Кардозо, яку її власник патетично величав «Estudio del trabajador[86]». У пилюці перед воротами стояли три автомобілі — синьо-зелений дводверний пікап «Mitsubishi Triton» 1996 року випуску, брудно-білий седан «Nissan Datsun Bluebird» 1990-го та позашляховик «Chevrolet Suburban», випущений наприкінці 1980-х, — принаймні один із яких (ущерть роздовбаний «Suburban») призначався не для ремонту. Ліворуч від того місця, де стовбичив Ріно, підпираючи одну зі стулок воріт, височіла кучугура з автомобільних шин. Углибині майстерні Джеймі про щось домовлявся з її власником.

Через хвилину Джеймі й Ікер вийшли з гаража. Макака знаками попросив Лауру та чоловіків почекати, після чого заквапився за старим Кардозо, який, накульгуючи, зник поміж майстернями.

Ріно, Тимур і Лаура чверть години смажилися під сонцем, доки з-за гаражів долинув металевий стукіт і скрип піску під шинами, після чого в проході між сусідніми металевими стінками вигулькнув Джеймі. Коротун штовхав поруч себе запорошений і подряпаний скутер «Vespa LX 150». За спиною карлика важко дихав старий Ікер, рукою притримуючи допотопний, більше схожий на дитячий велосипед японський мопед «Honda Hobbit». Обидва транспортні засоби були настільки давніми, що всі хромовані деталі стали матовими, потьмяніли та зовсім не виблискували на сонці. Зате виблискував, неначе начищена бляха на ремені, Джеймі Макака, мовляв, ось, що я дістав. Ікер Кардозо тримався віддалік, замислено витираючи ганчіркою мастило з-поміж пальців.

Тимур і Ріно цілу хвилину роздивлялися скутери. Українець прискіпливо оглянув «Vespa LX 150». Скутер був не таким уже й старим. Щонайбільше — років вісім від моменту сходження з конвеєра, об’єм двигуна — 150 см3, максимальна швидкість — 95 км/год. Не так уже й погано, та все ж не надто обнадійливо, зважаючи на те, куди вони хочуть їхати. До «Honda Hobbit» Тимур не наважився наближатися. Останній серійний екземпляр «Хобіта» випустили в Бельгії 1991-го. Чоловік цього не знав, але здогадувався, оскільки мопед виглядав відповідно: оригінальний жовтий колір практично розчинився під плямами іржі.

Першою, на диво, озвалася француженка.

— Це мотоцикли? Це ж не мотоцикли, — Лаура випросталась, вперлася руками в боки й із підозрою глипала на два двоколісні транспортні засоби, які роздобув Макака. — Це скутери.

Тимур провів пальцем по затертому трикутному сидінні «Хобіта», який, здавалося, міг розсипатися від подуву вітру.

— Якщо бути точним, то принаймні один із них — це мопед. Я сумніваюся, що у цього об’єм двигуна більший за п’ятдесят кубічних сантиметрів.

— Яка різниця між скутером і мопедом? — зиркнула на нього Лаура.

— Останній навіть у місті ледве їде.

Забувши, що Джеймі не розуміє англійської, Тимур обернувся до карлика і, тицяючи в «Хобіта», саркастично запитав:

— Він хоч до 60 км/год розганяється?

Макака вловив насмішкуваті нотки і припинив посміхатися.

— Es casi nueva! — замахав руками коротун. — El motor es nuevo![87]

— Що він лопоче? — насупився Тимур.

— Каже, що в «Хонді» новий мотор, — відповіла Лаура.

Ріно, не вимовивши ні слова, підійшов і вмостився на «Vespa». Скутер просів під його вагою, але потім вирівнявся. Ключ стирчав у запаленні. Преподобний простягнув руку та крутонув ключа. Мотор умить задеренчав, із вихлопних труб чвиркнули струмини сизого диму. Ріно відштовхнувся правою ногою і покотив по колу, об’їжджаючи гаражі та повільно набираючи швидкість. Проводжаючи його поглядом, Тимур не міг позбутися придуркуватої думки про слона на триколісному дитячому велосипеді, та, попри це, скутер непогано тримався. За мить українець сидів на «Honda Hobbit» і торсав