Читати книгу - "Червоногрудка"

— Сверре!

З дула вихопилось жовте полум’я. Ульсен уявив собі матір, яка стоїть внизу біля сходів. За мить куля влучила йому в лоб, вийшла через потилицю, через слово «Heil» в татуюванні «Sieg Heil», пробила дерев’яну панель облицювання, пройшла крізь утеплювач і застрягла в зовнішній стіні. Але у цей момент Сверре Ульсен був уже мертвий.

ЕПІЗОД 64

Вулиця Круктвеєн, 2 травня 2000 року

Харрі ледве виканючив паперовий стаканчик кави у слідчої групи. Зараз, стоячи перед маленьким непоказним будиночком на Круклівеєн, що в Б’єрке, Харрі дивився, як молодий поліцейський, залізши на драбину, відзначає в даху отвір, через який вийшла куля. Вже почали збиратися зіваки, і навколо будинку про всяк випадок натягнули жовті стрічки загорожі. Людину на драбині осявали промені призахідного сонця, але сам будинок містився в низині, і там, де стояв Харрі, було прохолодно.

— Значить, ти прийшов відразу ж після того, як це сталося? — почув Харрі голос позаду себе. Обернувшись, він побачив Б’ярне Мьоллера. Начальник відділу поліції тепер рідко виїздив на місце злочину, але Харрі багато разів чув, що слідчий Мьоллер гарний. Натякали, що краще б він ним і залишався. Харрі простягнув Мьоллеру свою каву, але той відмовився.

— Так, я прийшов хвилин за п’ять, — відповів Харрі. — Хто вам це розповів?

— Центр оповіщення. Там сказали, ти попросив підкріплення відразу після того, як Волер повідомив про перестрілку.

Харрі кивнув на червоний спортивний автомобіль біля воріт.

— Коли я під’їхав, то побачив машину Волера. Я знав, що він поїхав сюди, і думав, що все гаразд. Але коли я вийшов з машини, то почув якесь страшне завивання. Спершу я подумав, що виє який-небудь собака в сусідньому дворі, але, підходячи до будинку, зрозумів, що звук іде звідти і що виє не собака, а людина. Я не став випробовувати долю, а попросив підкріплення з Екернської поліцейської дільниці.

— Це ридала мати?

Харрі кивнув:

— У неї була істерика. Ми витратили хвилин тридцять, аби заспокоїти її і добитися чогось зрозумілого. Зараз вона у вітальні, з нею розмовляє Вебер.

— Старий сентиментальний Вебер?

— Вебер — чолов’яга що треба. Він бурчить на роботі, але з людьми в подібних ситуаціях уміє поводитися як ніхто інший.

— Знаю. Я просто жартую. Як там Волер?

Харрі знизав плечима.

Зрозуміло, — сказав Мьоллер. — Волера так просто не проб’єш. Це добре. Зайдімо всередину, погляньмо?

— Я там уже був.

— Значить, будеш показувати.

Помаленьку (бо Мьоллер дорогою вітався з кожним із колег, з якими давно не бачився) вони дісталися до другого поверху.

У спальні було не проштовхатися від експертів слідчої групи, раз у раз спалахували бліци фотоапаратів. На ліжку лежав шматок чорного пластика з нанесеним на нього білим контуром.

Мьоллер поглянув на прикрашені нацистськими атрибутами стіни кімнати. «О Боже!» — пробурмотів він.

— Сверре Ульсен, як я розумію, голосував не за Робітничу партію, — прокоментував Харрі.

— Не чіпай нічого, Б’ярне! — гримнув голос, — Харрі впізнав старшого техніка-криміналіста. — Пам’ятаєш, як було минулого разу?

Мьоллер пам’ятав, у всякому разі, він добродушно розсміявся.

— Коли Волер увійшов до кімнати, Сверре Ульсен сидів на ліжку, — почав Харрі. — Волер, як він сам говорить, став біля дверей і запитав Ульсена, де той був у ніч вбивства Елен. Ульсен нібито не пам’ятав числа, і Волер розпитував його далі, доки нарешті стало ясно, що в Ульсена немає жодного алібі. За словами Волера, коли він запропонував Ульсену пройти з ним до дільниці і дати свідчення, той зненацька дістав револьвер, мабуть, з-під подушки, і відкрив вогонь. Куля пройшла у Волера над плечем і прострілила двері — ось отвір, — а потім і дах. Тоді Волер, за його словами, вихопив табельний пістолет і вистрелив в Ульсена, доки той не встиг знову спустити курок.

— Непогана реакція. І влучний постріл, як мені сказали.

— Прямо в лоб, — підтвердив Харрі.

— Втім, це й не дивно. У Волера був кращий результат на осінніх стрільбах.

— Ви забуваєте про мій результат, — сухо сказав Харрі.

— Ну як, Рональде? — гукнув Мьоллер, звертаючись до старшого техніка.

— Гадаю, особливих проблем не буде. — Експерт підвівся і, крекчучи, випростав спину. — Куля, якою вбито Ульсена, застрягла в стіні. Та, що прострелила двері, вилетіла через дах. Ми спробуємо відшукати і її — балістикам буде чим завтра зайнятися. Кут пострілу, принаймні, збігається.

— Гм… Дякую.

— Нема за що, Б’ярне. Як поживає твоя дружина?

Мьоллер розповів, як поживає його дружина, і для годиться поцікавився, як поживає технікова дружина, але, наскільки Харрі було відомо, в того жодної дружини не було.

Торік чотири судмедексперти розлучилися з дружинами. В їдальні жартували, що через трупний запах.

На вулиці вони побачили Вебера. Він самотньо стояв з чашкою кави і розглядав людину на драбині.

— Як справи, Вебере? — запитав Мьоллер.

Вебер примружився, ніби роздумуючи, відповідати йому чи ні.

— З нею все нормально, — відповів він і знову поглянув на людину на драбині. — Звичайно, вона говорить, що не розуміє цього, що її син не зносив вигляду крові і все таке інше, але що стосується викладу фактів — тут усе гаразд.

— Гм. — Мьоллер узяв Харрі під лікоть. — Пройдімося.

Вони попленталися вулицею вниз. Це був квартал двоповерхових будиночків з палісадниками, і лише в самому кінці вулиці стояли два багатоквартирних будинки. Мимо у бік поліцейських машин з увімкнутими блималками промчали на велосипедах кілька розпашілих підлітків. Дочекавшись, поки вони від’їдуть на чималу відстань, Мьоллер запитав:

— Здається, ти не дуже радий, що ми дісталися до вбивці Елен.

— Чому тут радіти? По-перше, ми до кінця не впевнені, що вбивця — Сверре Ульсен. Аналіз ДНК…

— Аналіз ДНК покаже, що це він. Що ще, Харрі?

— Нічого, шефе.

Мьоллер зупинився:

— Правда?

— Правда.

Мьоллер кивнув на будинок:

— Ти вважаєш, що Ульсен дешево відбувся, діставши кулю в лоб?

— Я нічого не вважаю, шефе! — раптом розлютився Харрі.

— Викладай! — проричав Мьоллер.

— Я думаю, що все це просто смішно!

Мьоллер наморщив лоба:

— Що смішно?

— Такий досвідчений поліцейський, як Волер, — Харрі, стишивши голос, говорив повільно, виразно виділяючи кожне слово, — і раптом сам-один їде поговорити і по змозі затримати людину, підозрювану у вбивстві. Це порушення всіх писаних і неписаних правил.

— І що ти хочеш цим сказати? Що Том Волер сам влаштував провокацію? Ти гадаєш, що, змусивши Ульсена дістати зброю, Волер хотів помститися за Елен? Ти тому весь час повторював «за словами Волера», «за словами Волера» — ніби ми, поліцейські, ставимо під сумнів слово