Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

до нього, що вона стояла перед воротами та втомилася, і якщо він швидко її не прийме, то вона дістанеться якомусь перехожому. Пробудившись зі сну, відкрив атрій[688] та знайшов під порогом статуетку богині висотою у лікоть. Взявши статуетку на руки, відвіз її у Тускул, де звичайно проводив літо, відвів для неї місце у будинку і почав щомісяця приносити їй жертви та щороку влаштовувати чування. 4. Навіть коли він ще не сягнув зрілого віку, ревно притримувався давніх громадянських звичаїв, що збереглися лише в його обійсті, скажімо, двічі на день збирати біля себе всіх вільновідпущеників та рабів для привітання, а ввечері вони прощалися по одному.

5. Попри вільні науки, вивчав також право. Віддавався й сімейним обов’язкам, однак, втративши дружину Лепіду та двох синів, залишився неодружений, і ніщо не могло переконати його у протилежному: навіть Агриппіна, яка після смерті Доміція залишилася вдовою та всіма способами запобігала перед ще одруженим Ґальбою, так що на зібранні матрон матір Лепіди накинулася на неї з лайкою і вдарила її рукою. 2. Понад усе шанував Лівію Августу: користувався її щирою милістю, ще як вона жила, коли ж померла, то заледве не став багатим, бо в заповіті відписала Ґальбі п’ять мільйонів сестерціїв, найбільшу суму серед усіх спадкоємців. Однак, оскільки сума була подана цифрами, а не прописом, Тиберій, її прямий спадкоємець, звів її до п’ятисот тисяч, одначе Ґальба не отримав і того.

6. Приступив до службових обов’язків ще перед тим, як досяг відповідного віку: коли був претором, під час флоралійських ігор влаштував зовсім нове видовище — виставив слонів-канатоходців. Майже рік очолював провінцію Аквітанію[689]. Згодом був почерговим консулом протягом шести місяців, і трапилося так, що на цій посаді він був наступником Луція Доміція, батька Нерона, а перейняв посаду Сальвій Отон, батько Отона, що було наче передвістям того, що трапилося: він став імператором поміж пануванням синів цих чоловіків. 2. Гай Цезар поставив його легатом у Верхній Германії, замістивши Ґетуліка; прийшовши до легіонів, наступного ж дня видав письмовий наказ про заборону оплесків на фестивалі, що проходив тоді, та обов’язок для усіх тримати руки під плащами. Тут же по табору полетіли строфи:

Не Ґетулік він, а Ґальба — вчись, вояче, воювать!

3. З такою ж строгістю заборонив просити про відпустки. Як ветеранів, так і новобранців загартував постійною працею, а варварів, що прорвалися аж до самої Галлії, швидко приборкав, і коли прибув Гай, то так представив себе самого й усе військо, що жодне з-поміж багатьох зібраних військ з усіх провінцій не дістало більше нагород та премій. Відзначився й сам Ґальба — за те, що проводив польові навчання із щитом, а також пробіг двадцять миль біля імператорської колісниці[690].

7. Коли прийшла звістка про вбивство Цезаря, багато хто спонукав його використати цей шанс, але він вибрав спокій. Здобувши через це прихильність Клавдія, потрапив до когорти його друзів та одержав такі почесті, що коли раптово захворів на легку недугу, відклали навіть день Британського походу. В Африці отримав позачергово[691] два роки проконсульства, щоб навести лад у провінції, яка була неспокійна через внутрішні незгоди та повстання варварів. Упорядкував усе завдяки надзвичайній суворості та встановленню справедливості навіть у незначних речах. 2. Якось, коли під час походу трапилася скрута з харчами, одного воїна звинуватили в тому, що він продав за сотню динарів модій[692] пшениці, яка залишилася у нього: Ґальба заборонив будь-кому допомагати цьому воїну, коли йому забракне харчів, і бідолаха помер з голоду. На судовому слуханні, коли йшлося про те, кому належить мул, і жодна сторона не могла подати належних доказів та не було відповідних свідків, через що неможливо було дійти істини, постановив, аби мула із зав’язаними очима відвели до ставу, куди той звичайно ходив на водопій, і віддати його тому господарю, до якого він сам піде.

8. За свою службу в Африці, де служив на той час, та за попередню службу в Германії отримав тріумфальні нагороди та потрапив жерцем у три колегії поспіль: обрали його до квіндецимвірів, Титіїв та Августалів[693]. Відтоді та майже до середини Неронового принципату жив переважно на дозвіллі, ніколи не виїжджав навіть на прогулянку без додаткової колісниці, де мав мільйон сестерціїв у золоті[694], аж доки йому не запропонували Тараконську Іспанію, коли він перебував у Фундах. 2. Увійшовши в провінцію, приносив жертву в громадському храмі, і трапилося, що хлопчині-прислужнику, який тримав кадильницю, посивіло волосся на всій голові. Дехто тлумачив цей випадок як те, що за молодим правителем прийде старий, тобто він замінить Нерона. Незабаром у Кантабрії блискавка влучила в озерце, і там знайшли дванадцять сокир — безсумнівний знак вищої влади.

9. Протягом восьми років керував провінцією, щоправда невпевнено і непостійно: спочатку був різкий і строгий, зовсім непоміркований у покараннях злочинів. Лихвареві, що нечесно провадив свою справу, відрубав руки й прибив до його столу; опікуна, який отруїв сироту, щоб здобути спадщину, розіп’яв на хресті; коли один засуджений слізно переконував, посилаючись на закони, що він римський громадянин, то Ґальба, наче йому на втіху та на почесть пом’якшуючи покарання, наказав поставити для нього вищий від усіх побілений хрест. Однак мало-помалу впав у бездіяльність та гультяйство, аби не давати приводу Неронові, та, як він сам говорив, щоб ніхто не змушував його пояснювати причину бездіяльності. 2. Коли проводив судове засідання у Новому Карфагені, прибув до нього посол з Аквітанії та благав про допомогу: так дізнався про повстання у Галлії; одержав також листа від Віндекса, що закликав його стати захисником та вождем людського роду. Тож довго не зволікаючи, прийняв умови — частково зі страху, частково з надії: бо перехопив наказ Нерона про його вбивство, таємно посланий до прокуратора, і допомогли щонайсприятливіші ворожіння та багато провіщень однієї діви визначного походження, і тим більше, що жрець Юпітера Клунійського завдяки сновидінню знайшов у внутрішній кімнаті храму те саме пророцтво, що двісті років тому проголосила діва-віщунка. Зміст цих пророцтв був такий, що колись з Іспанії прийде правитель і владика світу[695].

10. Наче збираючись дати волю рабам, вийшов на трибуну, виставив перед собою багато зображень тих, кого засудив та вбив Нерон, саме для цього відкликав із вигнання одного юнака знатного походження, якого Нерон заслав на ближній Балеярський острів, і почав оплакувати важке становище республіки. Тож привітали його як імператора та визнали посланцем сенату й римського народу