read-books.club » Бойовики » Двійник 📚 - Українською

Читати книгу - "Двійник"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Двійник" автора Тесс Геррітсен. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:
було. «Фургон, — подумала вона. — Він тут був не просто так».

— Що думаєш робити? — запитав Фрост.

Ріццолі відчула, як сильніше забилося серце, стало ще тривожніше. Вона схилила голову, і напарник усе зрозумів: обійдемо будинок іззаду.

Вона пройшла через двір, відчинила хвіртку. Побачила вузьку цегляну стежку вздовж паркану. Місця для садка не було — його ледве вистачало на два смітники. Ріццолі пішла туди. Ордера вони не мали, але щось було не так, і від цього в неї свербіли долоні — ті ж долоні, на яких лишило шрами лезо Воррена Гойта. Чудовиська завжди шрамують і плоть, й інстинкти. Після цього ти довіку відчуватимеш, коли інше таке проходить близько.

Фрост тримався трохи позаду, вони пройшли повз темні вікна та кондиціонер, який овіяв теплом її похололу шкіру. Тихо, тихо. Вони порушували закон, але Ріццолі хотіла всього лиш зазирнути у вікно, глянути в задні двері.

Вона звернула за ріг і побачила маленький задній дворик, оточений парканом. Ворота були відчинені. Перетнувши двір, детектив визирнула у провулок за ним. Там нікого не було. Вона повернулася до будинку і, вже підійшовши до дверей, помітила, що вони зачинені нещільно.

Напарники обмінялися поглядами. Дістали зброю. Усе сталося так швидко, так автоматично, що Ріццолі навіть не помітила, як пістолет опинився в її руці. Фрост штовхнув двері, вони відчинилися, відкривши плитку на підлозі кухні.

І кров.

Детектив увійшов, натиснув на вимикач. У кухні стало світло. Кров кричала до них зі стін, зі столів, потужність цієї какофонії змусила Ріццолі відступити, наче хтось її штовхнув. Дитя в її матці раптом стривожено смикнулося.

Фрост вийшов із кухні до коридору. Але його напарниця завмерла на місці, не зводячи очей із Теренса Ван Ґейтса, який лежав у червоній калюжі, наче плавець зі скляними очима. «Кров ще навіть не засохла».

— Ріццолі! — гукнув до неї Фрост. — Дружина… вона ще жива!

Вона мало не послизнулася, вибігаючи з кухні — незграбна, із великим животом. У коридорі кошмар продовжувався. Стіну заливав фонтан артеріальної крові та пунктир окремих краплин. Слід привів жінку до вітальні, де Фрост, стоячи навколішки, різким голосом викликав швидку в свою рацію й одною рукою затискав шию Бонні Ван Ґейтс. Кров сочилася йому між пальців.

Ріццолі опустилася біля пораненої. Очі Бонні були широко розплющені, закочені від жаху, наче вона бачила, як над нею кружляє сама смерть, чекає, аби взяти її в свої обійми.

— Не можу зупинити! — вигукнув Фрост, а кров і далі текла на його пальці.

Ріццолі схопила покривало з підлокітника дивана, зібгала в кулаці. Нахилилася, щоб притиснути цю імпровізовану пов’язку до шиї Бонні. Фрост забрав руку, перш ніж Ріццолі затиснула рану, угору порскнув фонтанчик крові. Тканина одразу ж намокла.

— Рука теж кровить! — сказав Фрост.

Його напарниця опустила очі й побачила червону цівку, що текла з розрізаної долоні Бонні. «Ми не можемо стримати все…»

— Швидка? — запитала вона.

— Уже їде.

Раптом рука Бонні злетіла в повітря, вхопила плече Ріццолі.

— Лежіть! Не ворушіться!

Бонні смикнулася, підняла обидві руки, наче тварина, що в паніці намагається вчепитися в нападника.

— Тримай її, Фросте!

— Боже, ну й сила.

— Бонні, припиніть! Ми хочемо допомоги!

Жінка знову заборсалася, і Ріццолі не змогла втримати пов’язку. Її обличчя омило теплом, вона відчула смак крові. Від цього мідного тепла її мало не знудило. Бонні перевернулася на бік, її ноги ходили, наче поршні.

— У неї судоми! — вигукнув Фрост.

Ріццолі придавила щоку Бонні до килима, знову затиснула рану. Тепер кров була всюди — на сорочці Фроста, всотувалася в піджак Ріццолі, поки вона намагалася втримати пов’язку на слизькій шкірі. «Стільки крові. Господи, скільки її може витекти з людини?»

У будинку загупали кроки. То була команда спостереження з автомобіля, припаркованого далі вулицею. Ріццолі навіть очей не підняла на двох чоловіків, що забігли до кімнати. Фрост загорлав, щоб вони тримали Бонні. Але в цьому вже не було потреби: судоми звелися до легкого посмикування в агонії.

— Вона не дихає, — сказала Ріццолі.

— Перекочуй її на спину! Мерщій!

Фрост накрив ротом вуста Бонні, подув. Підняв обличчя із закривавленими вустами.

— Пульсу немає!

Один із копів поклав руки на груди жінці, почав масаж серця, зануривши долоні в її голівудське декольте. З кожним поштовхом із рани текла тоненька цівочка крові. Її так мало лишилося всередині для живлення найважливіших органів. Вони відкачували сухий колодязь.

Приїхала швидка допомога з трубками, моніторами й крапельницями. Ріццолі відійшла, звільняючи місце для лікарів і раптом відчула таке запаморочення, що мусила сісти. Вона опустилася в крісло та схилила голову. Зрозуміла, що сидить на білій тканині і, ймовірно, вимазує її кров’ю зі свого одягу. Коли детектив знову підняла голову, то побачила, що Бонні вже інтубували. Її блуза була розірвана, бюстгалтер зрізаний. Дроти ЕКГ навхрест оперізували груди. Лише тиждень тому Ріццолі думала про цю жінку, як про ляльку Барбі, дурнувату й пластикову в тісній рожевій блузі та босоніжках на шпильках. Тепер вона саме й мала пластиковий вигляд — воскова плоть, жодного проблиску душі в очах. Детектив помітила в кількох футах від тіла одну з босоніжок Бонні й запитала себе — чи вона намагалася втекти у цьому неможливому взутті. Уявила собі, як вона безумно цокала коридором, лишаючи позаду червоний слід, воюючи зі шпильками. Навіть коли парамедики забрали Бонні, Ріццолі не могла відвести очей від цієї безглуздої босоніжки.

— Вона не виживе, — сказав Фрост.

— Знаю. — Ріццолі подивилася на нього. — У тебе на губах кров.

— Бачила б ти себе. Я б сказав, ми обидва добряче підставилися.

Детектив подумала про кров і всі ті жахи, які вона може нести в собі. ВІЛ. Гепатит.

— Вона наче була цілком здорова. — Це все, що вона могла сказати.

— І все одно, ти ж вагітна, і все таке.

То що, чорт забирай, вона тут робить, у крові мертвої жінки? «Мені б зараз сидіти вдома перед телевізором, — подумала вона, — піднявши розпухлі ноги. Таке життя не годиться для матері. Ні для кого не годиться».

Ріццолі спробувала підвестися з крісла. Фрост простягнув їй руку, і вперше вона прийняла її, дозволила підняти себе на ноги. «Іноді треба прийняти допомогу, — подумала вона. — Іноді слід визнати, що не можеш упоратися з усім сама». Її сорочка затверділа, на руках запеклися коричневі плями.

1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двійник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двійник"