Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Який ніби доказ?

- Відчутний. У вас є люди в полі. Можливо, варто перевірити, чи справді "Іскандери" готові до запуску.

- Вони готові.

- В наші часи фейкові новини царюють, вам не здається? А вони в цьому дуже добрі.

Малішевський задумався. Йому це теж спало на думку минулої ночі, але він не думав про це, бо в нього був лише миттєвий спалах інтуїції. Усі докази, в тому числі супутникові фотографії, надані американцями, свідчили про те, що росіяни дійсно готувалися до нападу. У них були докази, чорним по білому: теплові сигнатури працюючих генераторів (для запуску ракет потрібно багато електроенергії), запис руху важких транспортних засобів і, нарешті, характерні силуети мобільних ракетних установок.

- Літаки скоро вилетять.

- Я виграв тобі час. У нас є півгодини.

- Мої люди за півгодини нічого не зможуть перевірити.

- Ви дійсно віддаєте перевагу війні?

Питання було риторичне. Малішевський гарячково думав. Толяк вирішив йому допомогти.

- У реванш дещо скажу. Я знаю, що наш спільний шеф дуже засмучений крадіжкою "Warmate". Ми знали це з самого початку. І ми моніторили тему.

Малішевський був приголомшений.

- Тоді чому ви зробили це таємницею? – пробурчав він.

- Тому що хтось із наших був злочинцем. Він сфальсифікував протокол про знищення техніки під час полігонних випробувань. Насправді ж, його перейняли його спільники.

- Кого ви маєте на увазі?

- Власне цього ми і не знали. Тому ми вирішили його не заарештовувати.

- Тільки слідкували за ним.

- Навіть коли він ходив до сортиру. "Warmate" має трекер. Ми весь час знали, де він.

- То яким дивом ви повірили цьому звіту?

- Не повірили. У Польщі про трекер знають три, може, чотири людини. Офіцер про це не знав.

- І ви скористалися можливістю відстежити, куди дрон потрапить.

- Точно. Російська акція мала кілька цілей, включно з тим, щоб уряд припинив замовлення дронів у приватної компанії через втрату довіри.

Це мало сенс. Це було найсучасніше обладнання у світі. Росіяни приватно зізналися, що вважають Warmate дуже небезпечною зброєю. Якби їм вдалося розірвати контракти на постачання, вони отримали б кілька років спокою. Державні компанії не мали й чверті повноважень своїх приватних конкурентів. Їм довелося б вивчати дизайн з нуля, а результати все одно були б невизначеними.

- Ви ризикували життям президентів.

- Звичайно ж, ні. Наша моніторингова група весь час була в Києві. Warmate має дистанційно керований режим самознищення. Якби його підняли в повітря, навіть, підготували до використання, оператор знищив би його. І все. Справу закрито, офіцера заарештовано, сьогодні міністр отримає доповідь з цього приводу. Можете перестати хвилюватися, пане полковнику.

***

Толяк поклав телефон і почав напружено думати.

Звичайно, справа Warmate була лише заохоченням, проявом професійної солідарності. Він хотів, щоб Малішевський серйозно поставився до прохання. Він мало сподівався, що його люди дізнаються таке, що дасть достатні докази провокаційного характеру підготовки Росії, щоб привести політиків до тями. Не за такий короткий час. Він намагався, бо хотів скористатися всіма можливостями. Але сподівався, що генеральний план спрацює, що він виявиться чимось більшим, ніж просто фантазією, заснованою на здогадах.

Контррозвідник не був впевнений, але його інтуїція та дресирований собачий ніс підказували йому, що він на правильному шляху. Він здогадався про це п’ять хвилин тому, коли подзвонив Кшептовський. Поліцейський повідомив про Кіку дерев'яним механічним голосом і, не давши Толякові часу на реакцію, передав одкровення, про які дізнався від Барбари Завадської. Толяк слухав з особливою увагою (що виявилося нелегким, враховуючи шалену стрілянину, що відлунювала на тлі розмови), навіть роблячи нотатки, хоча насправді це йому не було потрібно. Все раптом здалося логічним. Він шукав важіль, який би міг зупинити операцію "Мордор»" і, завдяки Кшептовському, знайшов його. Можливо.

Розмова закінчилася дивним чином. Толяк запитав, що закопанець планує робити далі, але той, не сказавши жодного слова, поклав трубку. На повторні спроби контакту він не реагував. Після третього разу Толяк відмовився від свого наміру. Горець був людиною впертою. Сам подзвонить – якщо виживе.

Толяк довго дивився на апарат. Він викинув з голови Кшептовського та Кіку. Йому довелося зробити ще один дзвінок і поставити на кон всі свої професійні досягнення.

- Джозеф? – запитав він, коли в трубку почувся чоловічий голос. – Говорить Ян Толяк.

Вагання.

- Я трохи зайнятий. Можна подзвонити ввечері?

- Звичайно. Барбара Завадська все одно мертва, так що різниці немає.

Токсична тиша.

- Не знаю, про що ви кажете, — прогарчав Джозеф Бронн, високопоставлений офіцер ЦРУ, нині направлений до праці в Державному департаменті. Він намагався, щоб його голос звучав відразливо, але якось без переконання.

- Серйозно? Ви зробили її своїм агентом. Завдяки цьому ви мали повну інформацію про всі рухи Служби Внутрішньої Розвідки в Україні. Шпигунство за союзником, очевидно, є незаконним. Вам пощастить, якщо вас тільки звільнять з компанії.

Ворожість.

- Гаразд. Закінчуємо цю розмову.

- Як хочеш. Вона записувала тебе під час зустрічей.

Тиша. Концентрування.

- Ти брешеш. У всякому разі, це не має значення. Ти занадто низький, щоб зашкодити мені.

- Поставиш на це гроші?

Інтерес.

- Чого ти хочеш?

- Послуги. Так склалося, що нам обом є що приховувати.

Сопіння.

Толяк знав, що влучив. Він запропонував угоду. У професійному житті Бронна торгівля була його щоденним хлібом. Чоловік все ще був чуйним, але помітно розслабився.

- Слухаю.

Толяк сказав йому. Коротко, буквально кількома реченнями.

- У Вашингтоні зараз середина ночі.

- Почалася війна. Все одно ніхто не спить.

- Ви, хлопці, з глузду з'їхали, що робите це тихо. Білий дім скальпує вас.

- Ти маєш рацію. Ми також хотіли уникнути цього без галасу.

- Що в обмін?

- Мир і тиша, кожен пливе своїм курсом.

- Ти нічого не кажеш про гарантії.

- Це правда. Але подумайте про це: якщо ви зробите те, що я прошу, навіщо мені б залежало добряче прикласти тобі до дупи?

Бронн поклав трубку.

***

- Я б подумав, що мені прикладуть велику честь, але я тебе надто добре знаю, щоб так думати, – сказав заступник начальника Прикордонної Служби, коли нарешті відповів на дзвінок. – Ти, напевне, хочеш від мене чогось? Обіцяєш мені підвищення по службі?

Малішевський засміявся.

- Навіть зараз. Хочеш?

- Господи Ісусе, що я тобі зробив? – голос співбесідника був штучно пожвавлений. У чоловіка вже півроку кожен день був судним. Ймовірно, він жив здебільшого на сигаретах, кави та піцах