Читати книгу - "Глиняні ноги, Террі Пратчетт"

— Просто я щось не пригадую вашого імені в реєстрі платників податків, що дуже дивно, бо ж ви щойно назвалися платником податків, але, звичайно, ви не збрехали б у такому питанні, і в будь-якому разі, якщо ви платите податки, то маєте квитанції, бо цього вимагає закон, і я не маю сумніву, що ви знайдете їх, якщо пошукаєте...

М’ясник опустив свого пальця.

— Е, так...

— Якщо бажаєте, я зайду до вас і допоможу, — продовжив Морква.

М’ясник зацьковано поглянув на Ваймза.

— Він справді полюбляє таке читати, — сказав Ваймз. — Суто для розваги. Моркво, чому б вам не... О боги, що це, в біса, таке?

До них долинув якийсь рев.

Вулицею загрозливим скоком наближалося щось велике і брудне. В тумані воно дещо нагадувало дуже вгодованого кентавра — напівлюдину, напів... коли воно наблизилося, Ваймз зрозумів, що це і був наполовину Колон, а наполовину — бик.

Сержант загубив шолома, і щось у його вигляді підказувало, що сьогодні йому довелося побувати максимально близько до рідної землі.

Коли масивна тварина пробігала повз них, сержант безтямно закотив очі й вигукнув:

— Я боюся злазити! Боюся злазити!

— А як ти заліз? — гукнув у відповідь Ваймз.

— Непросто, ваша милосте! Схопився за роги й опинився на спині!

— Тоді тримайся!

— Так точно, ваша милосте, виконую!

Бики Роджери були розлючені та спантеличені, що загалом вважається типовим душевним станом усіх дорослих биків.[49]

Але у Роджерів були на те ще й окремі причини. Велика рогата худоба має власну релігію. Це високодуховні тварини. Вони вірують, що добра та слухняна худобина після смерті потрапляє в краще місце, куди ведуть магічні двері. Вони не знають, що відбувається далі, але схильні вважати, що має йтися про справді смачну їжу та — чомусь — про хрін.

Роджери з нетерпінням чекали на цей день. Останнім часом їм стало важкувато швидко рухатися (чи це корови стали бігати швидше, ніж за їхньої юності?). Ось-ось Роджери мали познайомитися зі смаком небесного хрону...

А натомість їх на цілий день загнали в напхом напханий загін, а тоді ворота відчинилися, кругом почали гасати тварини, і все це аж ніяк не скидалося на Жирні Небеса.

А ще на спинах у них хтось сидів. Пару разів вони намагалися його позбутися. За часів розквіту Роджерів від цього нахаби лишилась би тільки кривава смуга на землі, але тепер бики-артритики мусили здатися й відкласти справу доти, доки не знайдуть годяще дерево, щоб скинути непроханого гостя.

Найбільше ж вони хотіли б, щоб ця триклята людина нарешті перестала верещати.

Ваймз зробив кілька кроків слідом за биком, але спинився і розвернувся.

— Моркво? Анґво? Ви вдвох ідіть на фабрику Глитая. Просто пильнуйте там, поки ми не прибудемо, ясно? Гаразд? За жодних обставин туди не заходьте. Я зрозуміло висловлююся? Просто будьте поряд. Добре?

— Так точно, — відповів Морква.

— Щебеню, зніміть Фреда з тієї тварюки.

Натовп розбігався перед биком. Тонна породистої яловичини не знає проблем з дорожніми заторами — принаймні хоч трохи тривалих.

— Можеш зістрибнути, Фреде? — прокричав Ваймз, біжучи поряд.

— Щось не хочеться намагатися, ваша милосте!

— Добре, а керувати ним можеш?

— Ваша милосте, як?

— Та візьми бика за роги!

Колон нерішуче взяв по рогу кожною рукою. Роджери замотали головою і ледве його не скинули.

— Він набагато сильніший за мене, ваша милосте! Дуже набагато!

— Я можу прострелити йому головешку, пане Ваймз, — запропонував Щебінь, змахнувши своєю переробленою балістою.

— На цій вулиці повно народу, сержанте. Може постраждати ні в чому не винна людина. Навіть попри те, що таку людину знайти в Анк-Морпорку нелегко.

— Даруйте, ваша милосте, — Щебінь просяяв. — Але якщо таке станеться, ми ж завжди можемо заявити, що ця людина в чомусь винна?

— Ні, це було б... Що робить ця курка?

Вулицею щодуху промчав маленький півник бентамської породи; він проскочив між ногами бика і різко загальмував просто перед Роджерами.

З нього зіскочила ще менша фігурка, підстрибнула, вхопилася за кільце в носі бика, видряпалася аж до кучериків на бичачому лобі й ухопилася за них обома рученятами.

— Здається, ваша милосте, то є Скажений Малолюдок Артур, той, шо гномик, — проказав Щебінь. — І він... хоче наклепати тотому бикові...

Почувся такий звук, ніби дуже неквапливий дятел намагається довбати дуже тверде дерево; в паузах звідкись з-поміж очей тварини долітав речитатив:

— Ох же ти зараз і вигребеш, біфштекс ходячий...

Бики зупинилися. Спробували покрутити головою так, щоб хоч один із Роджерів побачив, що воно, в біса, стукає їм по лобі, — але з тим же успіхом вони могли б спробувати роздивитись власні вуха.

Бики розгублено позадкували.

— Фреде, — прошепотів Ваймз. — Зістрибуйте, поки бику не до вас.

Сержант Колон із переляканим обличчям перекинув ногу через гігантську спину бика і зісковзнув на землю. Ваймз схопив його обіруч і поспішно потягнув у найближчий під’їзд. Проте одразу ж не менш поспішно витягнув назад.

У під’їзді було замало місця, щоби перебувати там поруч із Фредом Колоном.

— Фреде, чому ви весь у лайні?

— Ну, ваша милосте, знаєте ж приказку про оте саме, по якому пливеш без весла? То це був тіки початок, а далі все пішло ще гірше.

— От нещастя. Ще гірше?

— Дозвольте піти прийняти ванну, ваша милосте?

— Ні, але відійдіть на кілька футів. Що сталося з вашим шоломом?

— Востаннє, ваша милосте, я бачив його на якійсь вівці. Ваша милосте, мене зв’язали і кинули у підвал, але я героїчно звідти вирвався! І за мною гнався один із тих ґолемів, ваша милосте!

— Де це сталося?

Колон від душі сподівався, що до цього питання не дійде.

— На Бійнях, ваша милосте, — сказав він. — Був туман, і я...

Ваймз схопив Колона за зап’ястя.

— А це ще що?

— Мене зв’язали шпагатом, ваша милосте! Але я, ризикуючи життям і здоров’ям...

— Як на мене, це не схоже на шпагат, — промовив Ваймз.

— А на що, ваша милосте?

— На... на свічний ґніт.

Колон нерозуміюче подивився на нього.

— Це ж Доказ, ваша милосте? — з надією спитався він.

Ваймз плеснув його по спині, яка відгукнулася вологим «ляп!».

— Чудова робота, Фреде, — сказав він, витираючи долоню об штані. — Це надійне