Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Очі розплющуються під писк медичних приборів. Кілька секунд я не можу сфокусувати погляд, адже мене сліпить надто яскраве світло, як для білосніжної кімнати. Цікаво, скільки я проспала, що тіло здається невагомим та таким розслабленим, як ніколи?

- Моя юна пані, ви прокинулися? - десь зліва лунає щасливий голос Маліки. Я навіть не встигаю повернути голови у сторону жінки, як бачу, що вона нависає наді мною - Хвала Аллаху, що з вами все добре. Ви б знали як сильно ми за вас хвилювалися.

- Де я зараз? 

- Ви у лікарні - сама згадка про неї змушує мене напружитися, адже я прекрасно пам’ятаю, як мене з неї викрали - Не хвилюйтеся, ви зараз в іншій. За дверима четверо охоронців пана Халіма, які навіть комара не пропустять у вашу палату. 

Для переконливості я припіднімаю голову, щоб оглянути кімнату, в якій змушена лежати. Маліка одразу для зручності підставляє мені подушку під шию і я маю змогу розгледіти величезні корзини з квітами, що розставлені по палаті. 

- Як довго я тут знаходжуся? 

- Другу добу. Пан Халім особисто доставив вас у лікарню і не давав спокою лікарям доки не почув, що вашому життю нічого не загрожує - згадка про чоловіка змушує моє серце пропустити удар, що відображається на моніторі, через прикріплений датчик до мого пальця. 

- Халіме? Ти прийшов за мною? - я дивлюся на чоловіка і не вірю, що він справжній. Мені здається, що це видіння через надлишок адреналіну у крові. Та тільки знайомий запах парфуму дає мені зрозуміти, що все насправді. 

- Прийшов. Я обіцяв, що врятую тебе. Ти будеш у безпеці - цих слів мені достатньо, щоб заплющити очі. А далі була темрява… 

- Моя пані, чому ваші очі знову повні сліз? 

- Маліка, якщо я попрошу вас залишити мене саму, ви не будете ображатися? - на обличчі жінки подив і німе запитання, але вона мені киває і йде у сторону дверей чому я дуже вдячна. 

Як тільки я залишаюся у кімнаті сама, емоції виходять з-під контролю. Я дозволяю собі голосно заплакати, адже один короткий спогад змусив мене відчути все те саме, що було дві доби тому. 

- Чим сильніше ти пручатимешся, тим більше ми тебе будемо бажати - на підтвердження слів, один з чоловіків впирається своєю ерекцією мені у сідниці. Мені наскільки огидно від цього, що хочеться блювати.

- Знаєш… - моє волосся відкидають і я відчуваю як кров стине в жилах від поцілунку в шию - Якби ти зараз гарно попрацювала  для нас, то ми б могли замовити слівце за тебе. Стала б нашою кралею і жила б спокійно. 

Викрадення, побої, залякування, спроба згвалтування… я пережила ті речі, які можуть приснитися тільки у жахливому сні. Коли я кричала про допомогу, то навіть надії не мала, що хтось відгукнеться. Та мені, напевне, вперше за довгий час пощастило. 

Я не вірила своїм очам, коли Халім не давав мені впасти до землі і почав притискати до себе. У той момент мені було байдуже на розірвану сукню, засохлу кров на обличчі та жахливий вигляд. Я розуміла, що більше не сама і можу довіритися. 

Далі була темрява. Вперше вона мене не лякала. Я не бачила ні привидів минулого, не переживала страшні події. Просто блукала по ній аж поки не побачила вдалині слабкий промінчик світла, на який вирішила піти. 

Невже усе позаду і мені не доведеться більше боятися? Невже мені не доведеться засинати зі страхом, що ті нелюди мене знайдуть? Невже я нарешті вільна? 

Питання роїлися у моїй голові і я розуміла, що відповідь одна: “Так”. Та після трьох жаливих місяців перебування в Еміратах у мене нарешті з’явилося давно забуте відчуття свободи. 

Тепер, коли ці покидьки опинилися в руках поліції, я можу зі спокійною душею зробити те, що так давно хочу. 

***

- Пан Халім Аль-Біші, ви підтверджуєте те, що ваш брат Мухаммад Аль-Біші купив громадянку України і проти її волі уклав з нею ніках? - офіцер поліції перепитав мене ще раз чи я справді буду свідчити проти свого покійного брата. 

Незважаючи на його світлу пам’ять, по-іншому я не міг вчинити. Брат прекрасно розумів, що він робить. У мене досі в голові не вкладається те, що Мухаммад хотів зробити Асю своєю слухняною іграшкою. Одна тільки думка про те, що він міг взяти її проти волі, змушує злість розливатися по тілу. 

- Я можу надати слідству запис з камер відеоспостереження, де чітко видно, як ті люди привозять Асю до мого дому. Також у мене є свідок, який може розповісти про спробу згвалтування дівчини. 

- І ви будете не проти, щоб ім’я вашого брата фігурувало у справі? Все ж таки його світла пам’ять може бути заплямованою. 

- Кожен має відповісти за свої вчинки, пане офіцер.

Під час місії були спіймані всі члени злочинної організації, навіть їхній бос. Всього дванадцять людей десять місяців зухвало заманювали дівчат до ОАЕ, де потім продавали їх. Хтось ставав працівницею підпільних борделів, комусь “пощастило” отримати статус дружини. Зараз слідство разом з представниками ООН намагаються встановити кількість жертв. Наразі вісім з них уже відомі, але припускається, що дівчат було більше двадцяти. 

Один погляд на ті звірські умови змусив мої нутрощі стиснутися тугим вузлом. Я запропонував, що Марині, що поліції всі свої ресурси та зв’язки, щоб допомогти знайти інших дівчат. Вони мають бути звільненні, а їхні нові “господарі” покараними.