Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

– Що? - в один голос вигукнули всі троє, збентежено завмерши. Я посміхнулася:

- Маршал вирішив, що Валуа цілком влаштовує його для життя. І цим вчинком він може гарантувати мені збереження титулу.

- І ви погодились? – насторожено уточнив констебль. Я майже байдуже знизала плечима:

- А я маю вибір?

А потім раптом розсміялася і, спершись спиною на стіну, сповзла по ній на підлогу. Альба кинулася до мене, але я тільки відмахнулась і звернулася до Назаріо:

- А з якого це часу Ольдовійські жінки мають право відмовити чоловікові?

У кімнаті повисла гнітюча тиша. Констебль відвернувся, підібгавши губи. Фредо опустив голову, зчепивши руки в замок. Покоївка сиділа поруч зі мною і переводила безпорадний погляд із мене на свого чоловіка і назад.

- Але Асгейр дійсно запитав моєї згоди, - глухо промовила я. – Я нічого не відповіла. Але в мене справді немає вибору. Другий принц Мілаїри... явно висловив свої наміри на мій рахунок. До того ж король так і не дав ствердної відповіді своєму братові щодо збереження за мною титулу і земель Валуа. Якщо я стану леді Гунар, то отримаю захист та гарантії. Пропозиція Білого Кату зараз більш ніж розумна та вигідна.

Ще якийсь час присутні мовчали, але незабаром слово взяв Назаріо:

- Ви як завжди раціональні, леді Сандро. Цей шлюб справді буде вигідним. Але... мене турбують кілька моментів. Перший – Болдр Гунар. Безперечно молодший принц сильніший і авторитетніший, але чи не захоче старший поквитатися?

- Для Болдра я скоріше іграшка, - видихнула, підводячись на ноги. Альба підхопила мене під руку, допомагаючи. - Асгейр впевнений, що з братом він впорається.

Назаріо кивнув, але спохмурнів ще більше:

- Друге – пані Хаген. Меріт не пробачить вам такої витівки. Ви впевнені, що Асгейр дійсно вирішив захистити вас, а не просто використати, щоб розізлити колишню наречену?

У мене спазмом схопило горло. Але я ніяк не показала цього, неквапом пройшовши вперед і опустившись у крісло з усією можливою грацією на яку була зараз спроможна.

Адже про це я навіть не подумала. Але все-таки сказала:

- Для цієї мети маршал міг обрати більш вигідну кандидатуру. У статусі нареченої принца я буду мати більше влади, ніж леді Хаген, відповідно буду захищена від них хоча б у суспільстві. А двері у Вомон-ле-Тіссен, як ми сьогодні переконалися, міцні.

Моєю відповіддю Бруно залишився незадоволений, але прийняв її, продовживши:

- Третє – король. Наскільки сподобається Торгніру Гунару, що його брат бере за дружину ольдовійську герцогиню, яка вмовила залишити їй титул, владу та життя всім аристократам у замку?

Я поглянула у вікно. Погода була похмурою. Не додавало фарб ні жовте листя, ні вічно смарагдова хвоя лісів, ні метушливі люди у дворі.

Усі ці питання хвилювали й мене. Мені було страшно. Відверто страшно прийняти пропозицію Білого Кату. Так само як і відкинути її. Мені не стільки загрожували леді Хаген, і навіть не другий принц, як король Мілаїри. Тепер політика була проти мене: у мене інша віра, інше бачення світу і долі Валуа, а ще я вдова ольдовійського аристократа. І Торгнір навіть ніяк не відреагував на братового листа про збереження мені титулу... чи може це означати, що він не згоден з рішенням молодшого принца?

Але все ж таки я вперто мотнула головою, підібгавши губи:

- Королю це буде вигідно. Щоб вийти заміж за Асгейра Гунара, мені доведеться прийняти віру у Двоєдине. Отже, показати приклад жителям Валуа. І король і принц знають звичаї ольдовійських жінок і розуміють, що проти слова чоловіка я не піду. Якщо я справді...

Я запнулася на півслові та старанно замаскувала це кашлем. Стиснувши руку в кулак, продовжила:

- Якщо я дійсно припала до вподоби маршалу, то для нього цей шлюб вигідний. Так само як для Торгніра Гунара вигідно залишити молодшого брата на півночі земель - ближче до ворогів - Джастани. На півдні до Мілаїри примикають острови Хасло, їх союзники, а Джастана межує якраз із землями Валуа.

Присутні знову замовкли. Кожен думав про своє.

В моїй голові раптово майнула думка, що я дійсно хочу спати. А потім подумала про те, як уночі почула метання маршала у черговому кошмарі. Стало трохи соромно за те, що злилася на нього, бажаючи бачити у снах його злодіяння.

Але відразу сама себе обсмикнула. Соромно? Адже він Білий Кат. Навіть якщо він справді не вбивав навмисне ольдовійських жінок, то це не робить його доброю людиною.

- На землях Монтанарі, Шальє і Чіольто почалися повстання в містах, - раптом глухо й тяжко заговорив Назаріо. Він стулився, заклав руки за спину і дивився на підлогу. - Люди трохи прийшли до тями від повоєнного шоку та виступають проти загарбників. Мілаїрці давлять їх швидко і жорстоко, призначають своїх управителів містами, невдоволених страчують. Позавчора згорів майже весь Лунр, а це одне із найстаріших міст Монтанарі. Всю ніч на вулицях творилися безчинства. Загинуло понад півтори сотні ольдовійців і втричі менше мілаїрців. Найгірше, що гинуть безневинні люди, які просто потрапили під руку солдатам або повстанцям.

Я приголомшено дивилася на констебля. Невже знову почалися листи, які мені, як справжній леді, не можна було читати?

Бунти?

Вже майже по всій Ольдовії, а я навіть не чула про таке.

– На що вони сподіваються? - хрипко видихнула я, з жахом дивлячись на радника. Він навряд чи глянув у мій бік:

– Вони хочуть повернути звичне життя. Бажають жити в Ольдовії, де народилися, де мешкали їхні батьки. Вони бояться, що нова влада принесе з собою горе на їх голови. Селяни бачать, що солдати більше не захищають їх та беруться за вила самі.

- Ми не повинні допустити такого у Валуа! - рішуче сказала я.

- Ви й так уже багато для цього зробили, - повільно кивнув констебль, так і не підводячи зеленоокого погляду. - У містах Валуа не змінилися управителі містами. Жоден наш населений пункт не штурмували. Посланці Мілаїри роз'їхалися містами й тепер лише спостерігають. Тепер треба... заспокоїти людей, запевнити, що їхнє життя ставатиме лише кращим.