Читати книгу - "Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн"

Закінчення

Так уже судилося зроду-віку, що людям доводиться розлучатись одне з одним. На світі повсякчас хтось із кимсь розлучається, і люди, що сьогодні щиро вітаються, небавом стискають один одному руки в останній раз і кажуть тремтячим голосом: «Прощавай!» Сумна це істина, та невже слід за неї забути? Може, поміркувавши над нею, ми зробимо деякі повчальні висновки.

Як часто буває, що ми легкодумно прощаємося з людьми, котрих нам уже ніколи не судилося побачити на цім світі! Довго роздумуючи про це, я вирішив, що аби ми краще усвідомили, як недовго спілкуємося з багатьма нашими ближніми, то дужче прагнули б добро їм зробити — так би мовити, всміхнутися до них по-дружньому, розлучаючись (бо, порівняно з вічністю, найдовше спілкування на землі — це лише слово й погляд, що ними обмінюються, зустрічаючись, подорожні), і довести приязним словом, поглядом та ділом свою до них прихильність, допомогти їм у життєвій борні.

Наближався день відплиття, і хоч як дивно, нам дуже жаль було розлучатися з тубільцями Манго: вони-бо силкувалися загладити свою колишню брутальну поведінку і ставились до нас вельми прихильно; ми ж іще дужче заприязнилися з тубільним учителем, а особливо з Аватеєю та її чоловіком.

Незабаром по тому, як молодята побралися, їх випровадили додому, надавши силу подарунків — здебільшого їстівних. Тільки тубільний учитель поплив разом з ними, аби відвідати ще дальші острови.

Ми з Джеком і Пітером зібралися на раду в каюті своєї шхуни, де панував такий самий лад, як і тоді, коли ми її залишили, бо тубільці повернули всі забрані речі. Ми вирішили відпливти, не гаючись: нам кортіло якнайшвидше побачити свою любу батьківщину.

Троє тубільців зголосилися попливти з нами до Таїті, де ми сподівалися набрати повну команду. Ми прийняли їх з радістю.

Ясного сонячного ранку ми підняли сніжно-біле вітрило піратської шхуни й одчалили від берегів Манго. Тисячі тубільців прийшли попрощатися з нами й побажати щасливої дороги. Легенький вітер підхопив наше судно, і ми прудко помчали лагуною під хмарою вітрил.

Коли шхуна минала пролам у рифі, тубільці вигукнули голосне «Ура!» А вчитель стояв на скелі й махав нам брилем, і з берега ледь чутно долинуло його останнє слово: «Прощавайте!»

Тієї ночі, коли ми сиділи на гакаборті, вдивляючись у безмежне море й зоряну баню неба, серця наші сповнилися радістю, до якої доточився дивний сум. Ми ж бо нарешті пливли додому, а чарівні ясно-зелені коралові острови тонули позаду в океанській далині.

Примітки
1

Ровер — англійською мовою «галайда».

(обратно) 2

Гакаборт — горішня округла частина корми.

(обратно) 3

Епікурієць — людина, яка над усе любить чуттєву насолоду.

(обратно) 4

Кліпер — швидкохідний вітрильник.

(обратно) 5

Нактоуз — скринька до корабельного компаса.

(обратно) 6

Румпель — важіль повертати кермо.

(обратно) 7

Салінг — рама, до якої прикріплені снасті.

(обратно) 8

Марсель — друге знизу вітрило.

(обратно) 9

Фал — мотузка, що нею піднімають вітрило, прапор тощо.

(обратно) 10

Гітови — снасті, за допомогою яких згортають вітрила, підтягуючи їх до щогли або до реї.

(обратно) 11

Вузол — 1.87 км.

(обратно) 12

Пончо (ісп.) — індіянський плащ з чотирикутного шматка тканини, в якому посередині зроблено виріз на голову.

(обратно)
Оглавление Роберт Белентайн КОРАЛОВИЙ ОСТРІВ РОЗДІЛ I РОЗДІЛ II РОЗДІЛ III РОЗДІЛ IV РОЗДІЛ V РОЗДІЛ VI РОЗДІЛ VII РОЗДІЛ VIII РОЗДІЛ IX РОЗДІЛ X РОЗДІЛ XI РОЗДІЛ XII РОЗДІЛ XIII РОЗДІЛ XIV РОЗДІЛ XV РОЗДІЛ XVI РОЗДІЛ XVII РОЗДІЛ XVIII РОЗДІЛ XIX РОЗДІЛ XX РОЗДІЛ XXI РОЗДІЛ XXII РОЗДІЛ XXIII