Читати книгу - "Плавучий острiв"

Треба сказати, що капітан Сароль, його малайці й новогебрідці запропонували свої послуги, які губернатор охоче приймає. Ці славні хлопці прагнуть, мабуть, відплатити добром за те, що для них зробили. Насправді ж, капітан Сароль найбільше боїться того, щоб ця подія не перервала подорожі, боїться, що мільярдяни зі своїми родинами покинуть Стандарт-Айленд, що вони змусять адміністрацію негайно повернутись до бухти Магдалини, і тоді всі його заміри зведуться нанівець.

В цих обставинах квартет показав себе добре. Ніхто не скаже, що четверо французів жалували себе, коли виникла небезпека. Вони виконували всі вказівки Калістуса Менбара; головний інспектор, за його словами, бачив дещо й багато гірше, він тільки знизує плечима, виявляючи цим глибоку зневагу до всіх цих левів, тигрів, пантер та інших невинних тварин! Може, цей онука Барнума був колись приборкувачем хижаків чи принаймні директором мандрівного звіринця?

Влови почались того ж ранку, і одразу ж справи пішли якнайкраще.

Двоє крокодилів необережно вилізли на берег Серпантайн-рівер, а ці ящери, дуже небезпечні, як відомо, у воді, не такі вже й страшні на суходолі через свою вайлуватість. На них відважно кинулись капітан Сароль і малайці, і хоч один з його команди був поранений, усе ж парк було звільнено від крокодилів.

Невдовзі викрили ще з десятеро цих плазунів — їх зібралась тут ціла зграя. Крокодили були великі, від чотирьох до п’яти метрів завдовжки, і тому дуже небезпечні. Вони поховались у річці, але моряки залишились поблизу напоготові, набивши рушниці вибуховими кулями, які розбивають у друзки й найміцніший панцир.

В той же час загони мисливців розбрелись по полях в усіх напрямках. Одного лева забив Джем Танкердон, який мав рацію, кажучи, що полювати йому не вперше — для нього це була нагода виявити свою самовладу і спритність колишнього мисливця з Дальнього Заходу. Звір був чудовий. Свинець улучив йому в серце саме тієї миті, як він метнувся до музикантів, і Пеншіна запевняв, що коли лев стрибнув — на нього війнув вітер від лев’ячого хвоста!

Після полудня губернаторові пощастило вбити левицю, звірину надзвичайної краси. Не справдяться надії Джона Буля, який напевно розраховував, що ці люті хижаки залишать тут своїх нащадків!

Перш ніж посутеніло, пара тигрів полягли від руки комодора Сімкоо, що очолив команду матросів, серед яких один дістав важкого удару пазуристою лапою; пораненого негайно відвезли до Штирборт-Гарбора. За одержаними відомостями, ці страшні кішки — найчисленніші поміж хижаками, яких напустили на плавучий острів.

Коли запала ніч, нещадно переслідувані протягом дня звірі поховались у заростях навколо батареї Хвилеріза, відкіля їх поклали вигнати на світанку наступного дня.

Жахливе виття, що не припиняється цілісіньку ніч аж до ранку, нагонить панічний страх на жінок і дітей Мільярд-Сіті. Відчуття жаху, що охопило населення, триває, та й чого б воно мало зникнути? Чи ж можна бути певним, що Стандарт-Айленд розправиться з цим авангардом британської армії? І прокляття, які надсилають підступному Альбіону мешканці Мільярд-Сіті, лунають без кінця.

На світанку влови розпочинаються знову, як і напередодні. За наказом губернатора, погодженим із комодором Сімкоо, полковник Стюарт готується застосувати артилерію проти хижаків, щоб повигонити їх зі сховищ. Дві гармати, набиті картеччю, як і гармати Гочкіса, прибувають із Штирборт-Гарбора до батареї Хвилеріза.

В цьому місці зарості залізного дерева перетинає трамвайна лінія, яка відходить у бік обсерваторії. Саме в захистку цих дерев і притаїлись на ніч хижі звірі. Між віттям, що прослалось низько, миготять їхні голови й блискучі зіниці. Моряки, солдати, мисливці, яких очолюють Джем і Уолтер Танкердони, Нет Коверлі і Габлі Гаркур, засіли ліворуч від цих заростей і готуються зустріти тих хижаків, які не загинуть від перших пострілів.

Комодорг Сімкоо дає знак, і обидві гармати вибухають одночасно. їм відповідає люте гарчання. Безперечно, картеч улучила в багатьох хижаків. Ті, кого вона не зачепила — їх близько двадцяти, — вибігають із зарог стей і мчать майже повз групу парижан; хижаків зустрічає випал із рушниць, двоє падають, забиті на смерть. Тої ж миті велетенський тигр кидається на артистів, і, збитий з ніг дужим стрибком, Фрасколен відлітає на десять кроків убік.

Товариші поспішають йому на допомогу. Його підводять, він майже втратив свідомість, проте досить швидко приходить до пам’яті. Його тільки штовхнуло — але як штовхнуло!

В той же час Інші загони намагаються повигонити кайманів із Серпантайн-рівер. Та чи ж можна бути певним, що вони позбулись назавжди цих ненажерливих тварин? На щастя, Гарлі Гаркурові спливло на думку підняти щити річкових шлюзів, щоб зійшла вода і було легше полювати на крокодилів.

Єдина жертва — чудовий собака, що належав Нетові Коверлі. Алігатор схопив бідолашну тварину своїми щелепами і враз перекусив її надвоє. Однак щось із десятеро цих тварюк згинуло від куль солдатів, і можна сподіватися, що Стандарт-Айленд цілком позбудеться огидних амфібій.

Загалом день минув успішно: вбито шість левів, вісім тигрів, п’ять ягуарів, дев’ять пантер.

Увечері квартет, у тому числі й Фрасколен, до якого повернулось нормальне самопочуття, сидить за столом в ресторані казино.

— Хотілось би вірити, що нашому лихові надходить край, — каже Івернес.

— Якщо тільки той пароплав не був другим Ноевим ковчегом, — каже Пеншіна, — і на ньому не зібрались усі тварини з усієї землі[126].

Та всі знають, що це неймовірно, і Атаназ Доремюс навіть наважується повернутись до своєї домівки на Двадцять п’яту авеню. Там, у забарикадованому будинку, старенька служниця зустрічає його у стані цілковитого розпачу, гадаючи, що від її господаря