read-books.club » Фентезі » Айхо, або Подорож до початку 📚 - Українською

Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Айхо, або Подорож до початку" автора Оршуля Фаріняк. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 100
Перейти на сторінку:
class="book">— Найскладніше — непомітно пробратися крізь охорону, — продовжував геліонат. — Алакег підозрює. Якщо не він сам, то його люди постійно слідкують за мною. Але я щось придумаю. З кораблем теж проблема. Краще навіть мені не знати, на яке судно ви сядете. Я дам достатньо грошей, щоб ви почувались у безпеці.

— Ми можемо ніколи більше не побачитись? — запитав я, відчуваючи легкий смуток.

— Не думаю, Айхо, — відповів, усміхнувшись Ескалар. Було помітно: йому приємне моє хвилювання. — Якщо ми з тобою випадково зустрілися двічі, то обов’язково зустрінемося і втретє. Та ваше завдання сьогодні — вибратися звідси. Я проведу вас до Площі Вітрів, там попрощаємось. У порт добиратиметесь самі. Ось гроші, — маг простягнув торбинку. — Вам їх вистачить, щоб домовитись з будь-яким капітаном. Сідайте на найближчий корабель. А зараз, Айхо, замов Куріму, слузі-коротуну, арома-купальні на завтра, ніби для Зуфара. Можливо, хоч так зіб’ємо Алакега з пантелику. Робіть вигляд, що зарання лягаєте спати. А зараз я мушу іти, друзі. Зустрінемось опівночі.

Ескалар поспішно вийшов, а я відчув вже знайомий присмак смутку. Геліонат за короткий час став добрим товаришем, з яким знову доводиться прощатися. Та сумувати ніколи.

Розділ 45

Шукати Куріма довго не довелось. Коротун наче з-під землі виростав тоді, коли найменше чекаєш.

— Юний господарю, нікчемний слуга Курім до ваших послуг?

Від начебто ввічливого звертання коротуна завжди ставало моторошно. Бо попри все маленькі очиська служки поблискували зловісним мертвим вогнем.

— Так, Куріме, — відповів я, поборовши відразу. — Будь ласкавий, приготуй на завтра для Зуфара аромо-купелі, це піде йому на користь.

— О, я дуже радий, що ваш товариш швидко поправляється, — чути подібне з вуст того, хто привів нас на вірну смерть, було дивно. — То ви кажете — на завтра?

— Так, — підтвердив я, а самому здалось, що коротун тихенько хіхікнув.

— Як скажете, господарю. Виберіть, будьте ласкаві, трави, з яких заварю купель.

— Підбери сам, — поквапившись, сказав я, і знову вловив зловісну усмішку коротуна. — Ні, маєш рацію, це відповідальна справа. Я сам.

— Тоді прошу за мною, господарю, — слуга, не чекаючи, швидко подріботів, ховаючись за поворотом коридору.

— Куди ми йдемо? — запідозривши недобре, запитав я, ледве наздоганяючи коротуна.

— До комори, господарю, адже там зберігаються трави, — відповів Курім, а я не міг позбутися думки, що кожен раз, коли коротун вимовляв слово «господар», він підсміювався наді мною.

— Стій, — стурбовано зупинив я Куріма, коли ми зайшли хтозна-куди.

— Не хвилюйтесь, господарю, ми вже прийшли, — сказав коротун і зупинився.

Він відчинив тяжкі двері напівтемного приміщення, яке й справді виявилось коморою. Я здивувався, бо все ж готувався до підступу, та увійшов за коротуном.

— Ось тут усі трави, які вас цікавлять, господарю. Обирайте.

Я озирнувся довкола. Підійшов до високих стелажів. Взяв навмання пучок. І раптом відчув сильний поштовх в спину. Перевертаючи глеки і корзини, я шкереберть налетів на мішки з чимось хрумким і твердим. Тяжкі двері комори гучно зачинились.

— Думаю, у тебе тепер буде достатньо часу, щоб приготуватися до втечі… «господарю». Хі — хі-хі! — почув я противний писклявий голос за дверима.

Пастка! Ще не вірячи в те, що відбулось, я обережно піднявся, мов на ватяних ногах. Алакег знав про втечу! Невже Ескалар в чомусь помилився? Чи, можливо, сам придумав усе це? Ні! Не може бути!

Я згадав про Зуфара… Невеселі думки гнітили. Що буде з братом? Ще недавно веселий Зуфар розповідав усілякі історії, навчав відчиняти… Стоп! Замок! Я ж можу спробувати його відімкнути! Тільки потрібно знайти щось підходяще, що могло б хоч чимось нагадувати відмичку.

Через віконця-шпарини до комори проникало тьмяне світло. Доки очі не звикли, шукав навпомацки. Згадав, що коли зайшов, в очі кинулись мішки. До них прикріплені палички з надписами про вміст. От вони мені й потрібні. Ну, начувайтеся!

Підійшовши до замка, я прислухався.

— Відчини двері, клятий служко! — крикнув я.

Але ні зловісного сміху, ні іронічної відповіді не почув. Отже, за дверима нікого.

Обережно намацав отвір, вставив відмичку. Та замість характерного клацання, почув якийсь дивний шум під ногами. На мить здалось, підлога рухається. Несподівано вона зовсім зникла з-під ніг, і я шкереберть полетів вниз.

На щастя, нічого не зламав. На дотик зрозумів, що лежу на кам яній підлозі. Тут ще темніше, ніж у коморі. Холодно, відчувається запах плісняви. Схоже на підземелля.

— Хто тут? — раптом почув знайомий голос.

— Ескаларе?

— Айхо? — не менше здивувався маг і голосно зітхнув. — І ти тут… План провалився, друже. Алакег розкусив мене. Тільки як?

— Ти не винен.

— Я їм не подарую цього! Як дитину, обвели навколо пальця, — не переставав бідкатись геліонат.

— Нічого не зміниться, якщо будемо сидіти і скиглити. Потрібно щось робити. Зуфар залишився на поталу ворогу. Бандюги ні перед чим не зупиняться. Ти ж маг, Ескаларе!

— Я маг, лише коли при мені чарівна паличка, а без неї…

— Халепа! Гаразд, тоді я пошукаю свою «чарівну паличку». Вона мала звалитися з комори разом

1 ... 72 73 74 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айхо, або Подорож до початку"