Читати книгу - "Скалаки"

Після цієї наради по селах Находщини розійшлися писані од руки грамотки. Війти передавали їх із хати в хату. В них писалося:

«1. Хай ніхто не важиться виходити на панщину чи то за платню, чи то без неї.

2. Хай кожен запасеться хлібом на три дні й чекає напоготові й удень і вночі.

3. Почувши дзвін на сполох, хай усі сходяться на цей знак.

4. Хто покине свою оселю й сховається, того грабувати й палити».

На Поличчині ті грамотки розповсюджував Достал.

— Гей, на панів! — уже кричав дехто.

— Господи, до чого воно йдеться?..— жахалися полохливіші та жінки.

— Підемо добувати указа з золотим підписом! — гомоніли люди, маючи на увазі справжній указ, котрий нібито цісарева підписала золотом.— Урвалася панщина!

І знову бриніли цимбали, а Їржик співав:

Так кінчалася його пісня. Личину свою він уже міг скинути.

Наче на крилах летів «Сільський отченаш» із новим кінцем од села до села. Люди кидали роботу, вже й за чарку бралися на радощах:

— Агей, браття! Вільні будемо!

Гроза мала вдарити одразу, несподівано, впасти на панів зненацька. Однак утаїти всього не можна було, чутки дійшли й до замка, наробивши там переполоху.

Ошелешений управитель одно повторював: «Лайдак! Лайдаки!» — та шукав очима Лашека, котрий сидів у передпокої канцелярії на горезвісній лаві, з ліщиновою різкою при боці. Тепер уже не можна було звеліти йому: «Лашек, неси лаву!» Тепер треба було б більше таких Лашеків, та й не з різками. Гнів душив пана управителя.

В цю хвилину до канцелярії, підлесливо зігнувшись, увійшов слатінський війт. Пом’явшись та покліпавши своїми сірими очима, він почав доповідати. Хитрун говорив не навпростець, а все манівцями. Зраділий управитель нетерпляче допитувався, а зрозумівши, чого хоче Ржегак, пообіцяв зменшити йому панщину, а то й зовсім звільнити від неї його господарство. Тоді зрадник відкрив усе й поклав на стіл грамотку, що їх безліч ходило по окрузі. Управитель, почувши, що там пишеться, збілів.

— Це заколот, ребелія!

І забігав по канцелярії.

— А коли мають почати? — спитав він, раптово спинившись перед Ржегаком.

— Не знаю, ласкавий пане, ще не оголошено, тримають у таємниці.

— А хто?

— Та... оті... Рихетський, Уждян, Достал і отой юродивий Їржик Скалак,— відповів слатінський війт, трохи помулявшись.

— Лайдаки! Зараз же звелю посадити їх!

— Я б вам, ласкавий пане, цього не радив, буде ще гірше, тільки роздрочите народ.

Потім зрадник почав просити, щоб милостиві пани не забули про нього, бо ж він задля них на велику небезпеку наражається, та щоб ніхто про його службу не знав.

Хитрий хлоп думав собі: «Вдасться повстання — добре, а ні, то я уникну покути, ще й нагороду дістану».

Ржегак нищечком подався додому, до Слатіни, і в голові не покладаючи, що за ним стежать.

Коли управитель доповів про все князеві, той зблід, затремтів. А отямившись, звелів лаштуватися негайно в дорогу; він вирішив від’їхати завтра ж. Однак учений доктор Сілезіус наважився відраджувати його: поки ясновельможний пан не одужає, подорож може йому вельми зашкодити.

— Що ж робити? — спитав наполоханий князь.

— Та нічого страшного ще нема, ясновельможний пане, викличемо військо.

— Атож, і я хотів те саме запропонувати,— докинув управитель.

— Але дамам, ясний пане, ліпше нічого не казати,— порадив Сілезіус.

Управитель звелів старанно розвідати, що робиться в окрузі. Звістки, принесені йому, були не вельми страшні, але й не зовсім утішні. Вислухавши все, він послав верхового гінця до Градця-на-Лабі.

На замковому подвір’ї заметушилися двораки, готуючи карети до від’їзду. Князеві не сиділося в своїй резиденції.

Було ще й не пізно, а вже смеркало: небо затяглося сивими хмарами, що вістували густу віхолу. В голому гіллі лип на «Скелі» посвистував вітер. У печі тріскотіли дрова. Бартоньова, сидячи на лавці біля печі, з острахом дивилася на старого господаря. Він стояв посеред хати, біля дерев’яного світлача, і соснова скіпка кидала червоне світло на його смаглявий вид. На