Читати книгу - "Відірвана від коренів"

оболонками богомолів. Все було у плутанині і шумові, і відбувалося так швидко, що я майже не могла дихати, і ще менше думати. Я дико подивилася на Дракона, який боровся зі своїм власним збожеволілим конем; Я бачила, як він прогарчав щось собі під ніс, намагаючись звільнити ногу від стремена. Він кинув повід одному з солдатів, у якого кінь був зі страшним зяючим розрізом на грудях, і зісковзнув на землю поруч з нами.

— Що я повинна зробити? — закричала я йому. Безорадно намацуючи заклинання. — Murzhetor-?

— Ні! — крикнув він мені у какофонії звуків, і, схопивши мене за руку, розвернув мене обличчям до серце-дерева. — Ми тут через королеву. Якщо ми не поборемо дерево, все це було даремно.

Ми були в стороні від дерева, але богомоли потроху відтісняли нас до нього, змушуючи зайти під гілки, і запах гниючих фруктів горів у моїх ніздрях. Стовбур був жахливо великий. Я ніколи не бачила дерев настільки широких, навіть в найглибшому лісі, У його розмірі було щось гротескне, як у опухлого кліща, наповненого кров'ю.

На цей раз жодна загроза не спрацює, навіть якщо я наберуся гніву і почну fulmia: Вуд не віддасть королеву, щоб зберегти навіть настільки велике серце-дерево, особливо тепер, коли він знав, що ми можемо вбити дерево, одночасно очистивши королеву. Я не могла собі уявити, що ми могли зробити, щоб серце-дерево розійшлося: гладка кора світилася з жорстким блиском, як метал. Дракон зосереджено дивився на неї, щось бурмочучи, і працював руками, але ще до того як стрибаючий потік полум'я хлюпнув на кору, я інстинктивно знала, що з цього не буде ніякої користі; і знала, що навіть зачаровані мечі солдатів не можуть кусати у цьому лісі все підряд.

Дракон продовжував спроби: заклинання заломлення, заклинання відкриття, заклинаннями холоду і блискавки, систематично і зосереджено, навіть в той час як навколо нас бушувала битва. Він шукав якусь слабкість, деякі тріщини в броні. Але дерево витримало все, і запах плодів посилювався. Ще два богомоли були вбиті; і ще четверо людей померли. Кася приглушено скрикнула, коли щось стукнуло до її ноги, і я подивилася вниз, побачивши голову Януша, його ясні блакитні очі були відкриті і лице ще було насупленим. Я відсахнулася від нього в жаху і опустилася на коліна, відчуваючи все відразу і безпорадна: Я почала рвати траву.

— Не зараз! — Закричав на мене Дракон, наче я могла йому чимось допомогти. Я ніколи не бачила битв раніше, мені не подобалося вбивство людей, коли їх вбивали, як худобу. Я заридала, спершись на руки і коліна, сльози падали в бруд, а потім я поклала руки і на широкі коріння поруч зі мною, стисла їх і проказала:

— Kisara, kisara, vizh, — з наспівом.

Коріння сіпнулося.

— Kisara, — знову повторила я, знову і знову, і крапельки води повільно почали збиратися на поверхні коренів, сочитися по них і котитися, поєднуючись у крихітні вологі плямки, одна за одною. Волога постала колом між моїми руками. Кілька розгалужених струмків води, які виросли, стекли на землю і зморщилися.

— Tulejon vizh, — сказала я, шепочучи і вмовляючи. — Kisara. — Коріння почало корчитися і звиватися в землі, як огрядні дощові черв'яки, коли вода видавлювалася з них, тепер тонкими цівками. Брудне болото під моїми руками тепер поширювалося вздовж кореня дедалі швидше.

Дракон опустився на коліна поруч зі мною. Він почав заклинання, що задзвеніло смутно знайомим мотивом у моїх вухах, який я чула колись задовго до того: навесні після Зеленого року, згадала я, коли він прийшов, щоб допомогти нам відновити поля. Він провів нам воду з Шилки, по каналах, які створив від річки аж до наших спалених і безплідних полів. Але на цей раз вузькі канали тяглися до серце-дерева, і поки я витягувала воду з коренів, він ніс її далі, і земля навколо коренів ставала випаленою пустелею, а бруд розтріскувався у пил і пісок.

Тоді Кася спіймала нас за руки і відірвала їх від землі, і ми пішли, спотикаючись, за нею. Ходуни вийшли на галявину цілим рядом: ніби чекали в засідці. Срібний богомол втратив кінцівку, але все ще атакував, кидаючись з боку в бік і натикаючись на гостру зброю там, де, як він думав, було слабке місце у обороні. Кінь Яноша бігав без вершника, майже всі коні були убиті або втекли до цього часу. Принц Марек, спішений, пліч-о-пліч з шістнадцятьма чоловіками поспіль тримали оборону — їхні щити утворювали стіну і Сокіл ще шмагав богомолів вогнем через них, але ми були у меншості, і відступали все ближче і ближче до стовбура. Листя серце-дерева шелестіло на вітрі, все голосніше і голосніше, страшним шумом, і ми були вже майже біля підніжжя дерева. Я втягнула повітря і мене знову мало не вирвало від солодкого жахливого смороду плодів.

Один з ходунів спробував обійти лінію захисту збоку, задерши голову і йдучи боком. Кася підхопила з землі меч, що випав з рук якогось солдата, і дико махула ним. Лезо вдарило ходуна у бік і розкололо його тіло з тріском, як суху гіллячку. Він впав купою і лише посмикувався.

Дракон кашляв від смороду але ми продовжили наше скандування знову, відчайдушно, і потягли ще більше води з коренів. Ближче до дерева товсте коріння спочатку пручалося, але наші спільні заклинання забрали воду і з них, і від землі, і бруд навколо коренів дерева почав обвалюватися. Його гілки била дрож: вода змінила колір і тепер котилася по стовбуру вниз великими краплями, забарвленими у зелений колір. Листя почало підсихати і вода пролилась на нас дощем, але потім я почула страшний крик: срібний богомол вихопив ще одного чоловіка з лінії, і на цей раз не вбив його. Він лише відкусив руку, що тримала меч, і жбурнув його ходунам.

Ходуни тягли свої голови вверх, зривали з дерева плоди і набивали ними рот. Він закричав у їх оточенні,