Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ліза подивилася на нас з повагою:
— Встигли. Супер.
Лера підвела затуманені очі, побачила Тамару, кліпнула віями в грудочках мокрої туші:
— Тамара?!
Тінь підвелася. Її пещена зачіска розтріпалася, манікюр утратив досконалість, але вона не була ані зломлена, ані навіть налякана:
— Я повернуся дуже скоро. Я запам’ятаю вас усіх. І з кожного стягну по повній. Ви ще в ногах у мене поваляєтеся...
Ліза ощирилася й довгою білою дугою зіштовхнула Тінь у портал. Тамара булькнула — і захлинулася погрозою, потойбічні смерчі підхопили її, і через секунду пропав навіть запах французьких парфумів.
Лера забилася, немов у припадку. Піпл підхопив її і відтягнув від порталу. Ліза подивилася з сумнівом:
— І цю — туди ж.
— Лізо, ми ж устигли!
— Вона Тінь. Ти подивися, їй жарко...
Справді: у моторошному холоді підземелля Лера розчервонілась, як у лазні, на лобі в неї виступили крапельки поту. Я аж тепер збагнула, що на мені нема куфайки й валянків, що холод пробирає до кісток, що Піпл і Гриша трясуться, синіючи з кожною секундою, а Лері жарко, наче на пляжі опівдні.
Я прищурилася. Подивилась особливим поглядом. Риси Лериного обличчя майже повністю стерлись, а від нашийника на шиї залишився іржавий напіврозвалений обруч.
Зайшов Інструктор з оберемком куфайок, валянок, шапок. Накинув мені на плечі куфайку, інші тицьнув у руки Гриші:
— Одягайтеся...
Цокаючи зубами, я щільно закуталася в куфайку.
— Інструкторе, — почала Ліза. — Я вважаю...
Він кивнув:
— Зараз буде видно. Якщо дівчина встигла остаточно оформитися в Тінь, її теж доведеться викинути.
— Чому їй жарко? — запитала я, дивлячись, як Лера втирає з чола гарячий піт. — Тіням же зазвичай холодно!
— Холодно, поки не нажеруться, — Інструктор надів мені на голову шапку. — Ця нажерлася, бачиш, як блощиця. Набрала чужої енергії, перетравлює. Тому їй і жарко.
Ліза подивилася на Леру з огидою, але нічого не сказала. Інструктор виставив на середину підземелля свій стілець:
— Сідай.
Лера спробувала мені всміхнутися:
— Скажи їм... Якщо треба багато грошей... Послухай, ну за що, не треба мене туди кидати... Відпустіть...
Я відвела очі. Я зробила все, що могла; тепер залишалося тільки чекати. Охоронці, як і раніше байдужі, продовжували свою нескінченну партію, і кісточки доміно лягали на стіл одна за одною.
Я вийшла в коридор. Вийняла телефон. Мляво — вкотре — здивувалася, що тут, у підземеллі, є стільниковий зв’язок. Втім, якщо мене не дивує заморожений портал в інший світ, про що ще говорити?
Я набрала Семів номер. Я наполягла, щоб йому залишили телефон, хоч Ліза й Гриша були категорично проти.
— Привіт. Як ти?
— Нічого, — він намагався говорити весело, але напружені нотки в його голосі змусили мене насторожитися. — Мені тут дзвонили... з Лондона. Батько.
— Дуже до речі, — промимрила я. За весь час нашого знайомства з Семом батько йому не дзвонив ні разу.
— Він каже... ці твої знайомі зв’язалися з ним. Хочуть мільйон фунтів.
— Що?!
— Я так і думав, що ти не в курсі.
— Сем, цього не може бути!
— Запитай у них... Батько, в принципі, заплатить. Не розориться. Його не можна назвати дуже вже хорошим татусем, але синове життя для нього щось значить.
— Твоєму життю нічого не загрожує!
— У моєму телефоні сідає батарея, — сказав він після паузи.
— Сем, я буду в тебе... скоро!
— Чекатиму, — він осміхнувся в трубці, але це був дуже невеселий сміх.
* * *Я бігом повернулася до порталу. Ніхто не рухався — Лера застигла, скорчившись на стільці, Інструктор завмер, заклавши руки за спину, Ліза й Гриша стояли поруч, не дивлячись одне на одного; Піпл, заплющивши очі, масажував двома пальцями ніс. Тільки охоронці ворушилися — піднімали й опускали руки, і кісточки доміно клацали об стільницю, наче метроном, наче кісточки пекельної рахівниці: клац, клац.
Я зупинилася, не наважуючись перервати загальне заціпеніння. Бо відразу ж після цієї вимушеної паузи станеться трагедія — людину, нехай і колишню, викинуть у Темний Світ, у чорні протуберанці, в безодню, до Тіней.
Скрипнув стілець. Лера поворухнулася. Її тонкі руки піднялися, вона обхопила себе за плечі, стисла пальці з обгризеним манікюром.
— Холодно, — прошепотіла вона. — Тут дуже... холодно. Мороз...
Губи її синіли з кожною секундою. На віях з’явилася паморозь.
— Холодно, — вона благально глянула на Інструктора. — Будь ласка...
Той мовчки витяг з-за стелажів ще одну куфайку й накинув їй на плечі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.