Читати книгу - "Лабіринт"

Найдужче їй не подобалося, що такий дивний збіг обставин стався саме тепер. Не було жодної причини пов’язувати між собою відкриття печери на піку Суларак та заплановану, а пізніше виконану страту в Шартрі, але в її голові ці дві події чомусь об’єднувалися.

Авто загальмувало. Mapi-Сесіль знову розплющила очі й побачила, що водій зупинився, щоб оплатити проїзд автострадою. Вона постукала у вікно.

— Pourla péage[72], — промовила вона, простягаючи йому скручену між наманікюреними пальчиками банкноту номіналом у п’ятдесят євро. Вона не бажала возитися з паперовою тяганиною.

Марі-Сесіль мала справи в Авіньоні, місті, розташованому приблизно в тридцяти кілометрах на південний схід від Тулузи. Звідти вона збиралася поїхати до Каркассона. Її зустріч було заплановано на дев’яту годину, хоча вона намірялася приїхати дещо раніше. Як довго вона залишиться у Каркассоні, залежить від чоловіка, з яким у неї призначено зустріч.

Вона закинула свої довгі ноги одна на одну й посміхнулася. Їй кортіло переконатися, чи дійсно він відповідає своїй репутації.

Щойно годинник показав десяту, чоловік на ім’я Одрік Беяр вийшов із залізничної станції й попрямував до міста. Він був надто худий та низенький, вирізняючись серед перехожих своїм старомодним світлим костюмом. Він ішов швидко, тримаючи дерев’яний ціпок у своїх кощавих тонких пальцях. Панама захищала його очі від сліпучого сонця.

Беяр перетнув південний канал і пройшов повз пишний готель «Дю Термінус», із його навмисно показними вибагливими дзеркалами та запаморочливими декоративними залізними дверима. Каркассон змінився доволі відчутно. Він бачив це повсюди, прямуючи тротуаром, що перетинав самісіньке серце кварталу Баз-Вій. Нові бутики, кондитерські, книгарні та ювелірні крамниці. Тут панувала атмосфера заможності, та більше: Каркассон був приреченим на статок. То було місто в центрі Всесвіту.

Білі плиточки, якими викладено площу Карно, сяяли на сонці. Це щось новеньке. Чарівний фонтан, споруджений у дев’ятнадцятому сторіччі, було відреставровано: його вода здавалася чистою, аж іскрилася. Всю площу заполонили яскраві та кольорові стільці та столики літніх кафе. Беяр глянув у бік бару «Фелікс» і посміхнувся тому, яким знайомим видавалося йому це місце: старі, обшарпані тенти під липами. Принаймні бодай дещо залишилося незмінним.

Далі чоловік попрямував галасливою вулицею, що вела до Старого мосту. Коричневі вивіски, які вказували на те, що колись тут було укріплене середньовічне поселення Ціутат, стали ще одним свідченням того, як це місце перетворилося з перешкоди, яку путівник автомобіліста радив об’їжджати, на міжнародний центр туризму та світовий спадок ЮНЕСКО.

Потім Беяр вийшов на відкриту місцевість і там побачив його — Lo Ciutat, тобто Сіте. Він одразу ж гостро відчув, як це завжди траплялося з ним, що повернувся додому, хоча більше не впізнавав цього місця.

Вхід на Старий міст захищав декоративний парапет, заважаючи транспорту сюди в’їжджати. О цій порі дня чоловік мусив тулитися до стіни, аби не втрапити під колеса якогось туристичного автобуса, фургона, вантажівки чи мотоцикла, що їхали щільним потоком по вузькому мосту. Раніше на кам’яній кладці було видно сліди бруду, що накопичувався десятиліттями. Тепер парапети були чистими, можливо, навіть дещо занадто. Утім, посеред мосту все ще висів на хресті, неначе ганчірна лялька, заяложений кам’яний Ісус, визначаючи кордон між Сен-Луї та старим містом.

Беяр повільно витягнув жовтий носовичок із верхньої кишені і витер чоло та обличчя під крисами своєї панами. Далеко під його ногами виднілися хвилясті та пологі береги річки, якими, звиваючись між деревами й кущами, бігла піщана стежечка. На північному березі, що розкинувся на широких рівнинах, було розбито добре сплановані клумби величезних екзотичних квітів. Гарно вбрані пані сиділи на металевих лавках у затінку дерев, дивлячись на воду та розмовляючи, поки їхні собачки лежали й терпляче чекали на траві поруч із ними або ж дзявкали на випадкових перехожих.

Старий міст вів просто до кварталу Тріваль, з якого замість розбитого сільського путівця став чільний шлях до середньовічного Сіте. Чорні залізні парапети облямовували тротуар з певним інтервалом, щоб перешкодити паркуванню машин на ньому. Яскраво-оранжеві, фіалкові та малинові братки звисали зі своїх горщиків, неначе волосся, безладно розкидане по спині юнки. Хромовані столики й стільці виблискували на вулиці біля кафе, а покручені лампи з мідними верхівками стояли поряд зі старими, буденними вуличними ліхтарями. Навіть старі залізні та пластикові ринви, що протікали й потріскалися від сильних дощів і спекотного сонця, було замінено на гладенькі дренажні труби з вичищеного металу, що завершувалися кінцями у формі ротів лютих рибин.

Древні пекарні та продовольчі крамниці все-таки витримали час, як і готель «Старий міст», а от м’ясарні займалися тепер продажем антикваріату, а галантерейна лавка перетворилася на сучасний торговельний центр, що продавав кристали, карти Таро та пізнавальні книжки про духів.

Скільки часу минуло відтоді, як він був тут востаннє? Беяр уже збився з рахунку.

Він повернув праворуч на вулицю Ла-Гафф і тут також побачив ознаки поступового облагороджування. Вуличка завширшки була такою, що нею ледве могла проїхати одна машина, й вона скидалася радше на алею,