Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Марієтта дивилася то на чоловіка, то на незнайомця, і розуміння поступово проступало у неї на обличчі.

— Потім, — завершив Ніколо, — після довгих років зрадницьких дій проти своєї країни і Бога, який прокляв його душу і послав на переплавку до пекла варте диби[47] його тіло, Арґалія Паша — Аркалія, Аркуаліа, Аль-Ґалія, навіть ім'я його стало обманом — повернувся до місця, що вже не є його домом.

Він не був глибоко релігійним чоловіком, аль-Макія, але він був християнином. Він не ходив до церкви, але вважав усі інші релігії неправдивими. Він звинувачував пап у більшості воєн того часу і мав багатьох єпископів і кардиналів за злочинців, але кардиналам і папам більше, ніж принцам, подобалося те, що він мав сказати про природу світу. Він, бувало, просторікував перед своїми товаришами у таверні про те, як корупція в Курії відвернула італійців від віри, але він не був єретиком, у жодному разі, і хоч деякі управлінські аспекти султана-мусульманина він вважав цінними і навіть схвалював їх, проте від самої ідеї піти на службу до такого монарха його аж вернуло.

А потім постало питання резиденції пам'яті, тієї прегарної дівчини Анжеліки Кур з Бурґа, того ангельського серця, яке, усвідомивши, що вчинили з її розумом і тілом, викинулася з вікна. З очевидних причин цього питання не можна було порушувати в присутності дружини, оскільки вона була дуже ревнивою, до того ж він сам спричинився до культивування цієї риси її характеру, будучи немолодим чоловіком, повним кохання не до своєї дружини, чи то пак, якщо бути точним, то до дівчини на ймення Барбера Раффакані Салютані, контральто, яка співала так ніжно і так гарно і так багато виконувала чудових речей, і не тільки на сцені, о так, Барбера, Барбера, вже не така молода, як колись, але і далі значно молодша за нього і готова, о просто незбагненно, кохати сивого чоловіка у розквіті своєї юної краси... тож, підбиваючи підсумки, продумавши наслідки дій в іншому руслі, було ліпше наразі зосередитися на питаннях богохульства та зради.

— Милостивий пане Паша, — привітав він свого товариша дитинства, його брови, схожі на крила кажана, зійшлися докупи у колючому несхваленні, — і чим тут може займатися язичник, тут, на християнській землі?

— Я хочу дещо попросити у тебе, — відповів Арґалія, — але не для себе.

Двоє товаришів дитинства залишилися віч-на-віч у заваленій книжками та паперами іль Макієвій кімнаті для писання. Сутеніло. Маючи вдома справи, багато хто з селян порозходилися, але багато і далі стояли під будинком. Яничари, прийнявши воду від служниці Макіавеллі, так само як і обидві панни, нерухомо сиділи у своїх сідлах. З настанням ночі вийшли обидва чоловіки, і всім було зрозуміло, що досягнуто певного роду перемир'я. Арґалія подав знак, і яничари спішилися, а тоді сам Арґалія допоміг Кара Кьоз та дівчині-Дзеркалу спуститися із сідел. Його загін мав отаборитися на ніч у маєтку, дехто на невеликому полі біля Ґреве, інші в poderi, себто в садибах Фонталля, іль Поджіо та Монте Паньяно. Чотири швейцарці-велети залишалися на віллі Ла Страда, розмістившись у наметі, і стали на чатах. Коли люди відпочинуть і відновлять сили, гурт рушить далі. Але залишить щось дуже цінне.

Ніколо повідомив дружині, що у них ночуватимуть іноземки, Моґорова принцеса та її служниця. Марієтта зустріла новину, ніби це був смертний вирок. Її вб'є краса, спалить вогнище безкінечної похоті її чоловіка. Найвродливіші й найжаданіші жінки, яких коли-небудь бачили у Перкуссині — ці дияволиці — будуть ночувати під її дахом, і за їхньої присутности вона, Марієтта, просто перестане існувати. Тільки дві пані й залишаться. Вона ж стане неіснуючою чоловіковою дружиною. На столі з'являтиметься їжа, будуть пратися речі, і в домі буде лад, а її чоловік не знатиме, хто все це робить, бо він тонутиме у відьомських очах чужинок, настільки бажаних, що вони просто зітруть її з поля зору. Дітей доведеться перевести, може, до будинку біля восьми канав уздовж Римського шляху, а вона бігатиме між тим місцем та Ла Страдою, і це буде жахливо, це — жахливо, цього вона не допустить.

І вона почала сварити його — перед усією громадою, на очах усього села, велетів-гігантів та постаті Смерти, якою був Арґалія, що постав з мертвих, але іль Макія підніс руку і якусь мить мав вигляд знатного сановника Флоренції, яким він ще донедавна був, і вона зрозуміла, що так треба, і замовкла.

— Гаразд, — сказала вона. — У нас нема королівських палат, тож нехай потім не нарікають, от і все.

По одинадцятьох роках шлюбу зі своїм перелюбним чоловіком самовладання сеньйори Марієтти дало збій, і зараз він ставив їй за вину те, що буцімто вона виганяє його з дому, наприклад, у будуар повії Барбери. Тієї верескливої Салютаті, чий план був доволі простий: пережити Марієтту Корсіні, а тоді захопити її вотчину, замінивши її у спальні господаря на віллі Ла Страда, де Ла Корсіні була господинею та матір'ю Ніколових дітей. Це зробило Марієтту непохитною у своїх планах дожити до ста одинадцяти років і дочекатися погребіння своєї суперниці, а тоді голою потанцювати на її убогій могилі під щербатим місяцем. Вона вжахнулася від жагучости своїх мрій, але перестала заперечувати їхню правдивість. Її також могла потішити смерть іншої жінки. Можливо, вона навіть могла пришвидшити розвиток подій. Можна вдатися до вбивства, розмірковувала вона, бо на ворожбі вона не дуже зналася, а її чари майже ніколи