Читати книгу - "Коли курява спаде"

Я поринув у шашки, грати в які навчався дуже довго.

Щодня я прокидався якомога раніше. Заїдав сніданок і відразу ж вирушав за ворота замку назустріч яскравому сонячному промінню й сідав, обличчям до нього, під персиковим деревом на краю майдану. Щодня мені спочатку потрібно було деякий час подивитися на сонце, а після того я підбирав зламану гілку і на мокрій землі малював клітинки для гри в шашки. У той час я думав про жорстокий бій під час атаки на туси Вангбо і згадував дні макової війни. Підлеглі виконували свої справи, тож повз мене постійно хтось із них проходив, але ніхто не підходив і не пропонував: «Паничу, зіграймо разок!» Ці люди добре знали своє місце. Варто було лише подивитися на їхні сірі приховані сльози. Зазвичай зі мною грали в шашки два мої прислужники. Соднам Г'ялцен волів, щоб його відсилали з дорученнями увечері, тоді зранку він міг довше поспати. Іншими словами, йому було неважливо, чи зможе він побачити схід сонця. Він завжди приходив до мене невмитий і ніс із собою міцний запах підстилки, на якій спали підлеглі. Не таким був Аїр-молодший, майбутній кат. Він завжди прокидався рано, снідав і сідав на тому пагорбку, де мешкала його родина, щоб подивитись, як сходить сонце. Коли ж він зауважував, що я вже прийшов на майдан і намалював клітинки, то повільно спускався до мене.

Однак цього дня ситуація складалась дещо інакше.

Я вже намалював клітинки, однак жодного з двох прислужників ще не було. У той момент повз мене пройшов срібляр, чоловік Дролми. Він уже проминув мене, коли раптом повернувся й промовив:

— Паничу, зіграймо разок!

Я витрусив з кишені шашки й сказав:

— Гратимеш білими, адже це колір срібла, а ти ж — срібляр.

Я наказав йому ходити першим.

Він зробив хід, але не зайняв того місця в центрі, до якого насамперед слід було прагнути. Я відразу ж пішов у наступ, то прокладав собі шлях, то закривав хід супернику, й дуже швидко виграв першу гру. У другій грі він раптом сказав мені:

— Моя жінка часто згадує тебе.

Я промовчав, адже я — господар, тож вона повинна думати про мене. Проте я промовчав не тільки через це.

— Сама Дролма не казала мені про це, — вів далі він, — однак я знаю, що вона згадує тебе, адже ти снишся їй.

Я нічого не сказав на це, тільки зауважив до цього чолов’яги, що його жінка пройшла навчання в нашого господаря, тож він повинен гарно ставитись до неї, інакше господареві буде соромно. Я також сказав до нього:

— Я думав, що в вас уже має бути дитина.

— От про це вона й наказала мені повідомити тебе, — сказав він, тільки тепер почервонівши. — Вона сказала, що панич повинен знати, що в нас незабаром буде дитина.

Я не знав, навіщо це, адже це не могло бути моє сім'я, панича-дурника. Я не знав, що тут доречно сказати, тож відповів срібляру так:

— Передай Дролмі, що панич наказав їй за один раз народити двох синів.

Я також додав, що в такому випадку я виділю кожному з дітей по п'ять лянів[107] срібла, а їхній батько викує кожному з них по «замкý довголіття»[108], лама-знахар їх освятить і повісить на їхні маленькі шиї.

— Ти справді хороша людина, — сказав срібляр. — Не дивно, що вона сумує за тобою.

— Можеш іти далі, — відповів я.

Поки ми говорили, молодший кат устиг спуститися згори й тепер стояв позаду срібляра, тож коли той підвівся, зачепив його. Обличчя срібляра враз пополотніло. Хоча на наших землях було заведено так, що туси віддає накази, а кат їх виконує, і внаслідок цього дехто втрачав око, руку, а то й життя, проте люди здебільшого не відносили це на рахунок туси, а сповнювалися ненависті до ката. І в той же час їх опосідав страх до нього. Срібляр ще ніколи раніше не перебував так близько від ката, тож злякався так, що аж побілів, а очі його з тривогою дивилися на мене, мов питали: «Що я такого зробив, що ти покликав ката?»

Ситуація здалась мені надзвичайно цікавою, тож я сказав срібляру:

— Ти злякався! Чому ти злякався? Ти не повинен боятися!

Однак срібляр не збирався здаватися, хоча б на словах:

— Я не злякався, адже я не вчинив нічого поганого.

— Ти дійсно не вчинив нічого поганого, однак все ж злякався, — наполягав я.

Аїр-молодший, із незмінним