Читати книгу - "Коли курява спаде"

залишалась там. Однак того дня ввечері шамани Вангбо знайшли місце в родині Мерці, про оборону якого ніхто й не думав, відтак вона вже більше не могла затримувати дитину в собі. Дитина народилася мертвою. Люди, які це бачили, казали, що вона була вся чорна, ніби її отруїли аконітом.

Такою була ціна, що її заплатила родина Мерці в цій дивній війні.

Дитина померла на сході сонця, а після обіду на пагорбку, де зібралися шамани, вже нічого не було, ніби все зніс раптовий буревій. Оскільки та дитина була все ж таки з плоті й крові туси, її поклали в монастирі, а живий будда Цікер зі своїми людьми відслужив молебень за померлим. Через три дні дитину поховали під водою.

Янгджома з’явилася перед нами, пов’язавши яскраву хустку.

Усі казали, що вона стала ще гарнішою, однак той вираз замріяності, який тримався на її обличчі на початку відносин із батьком, тепер зник. Вона вбралась у довгу сукню й піднялась на горішній поверх. Підійшовши до другої дружини, вона стала на коліна й сказала:

— Пані, я прийшла тобі поклонитись.

— Підводься, — сказала мати. — Ти вже одужала, тож ми тепер можемо спокійно поговорити, як сестри.

Янгджома вклонилася матері до землі й покликала її:

— Старша сестро!

Мати підвела її й сказала ще раз:

— Ти вже одужала.

— Це було, наче сон, — сказала Янгджома. — Однак уві сні не можна так втомитися.

З того дня вона ставала справжньою жінкою туси. Увечері друга дружина закликала туси йти спати з третьою дружиною, однак туси відповів:

— Немає сенсу, вогонь уже перегорів.

Мати сказала до Янгджоми:

— Ми з тобою повинні вберігати його від такого вогню.

Янгджома, мов наречена, мовчала й червоніла.

— Адже наступний такий вогонь палатиме не для мене і не для тебе, — сказала мати.

Розділ V
18. Язик

Ми грали в шашки на майданчику перед замком.

Гра була дуже простою. Звичайнісінькі шашки. Для того, щоб зіграти в неї, потрібно було тільки намалювати на землі клітинки зламаною гілкою і знайти шість камінців. Правила цієї гри були прості й зрозумілі: якщо на одній лінії опинялися дві твої шашки, а в суперника була тільки одна — ти з'їдав суперника. У кого першого зсідали шість камінців, той програвав. Це було так само просто, як те, що дві мурахи можуть з'їсти одну мураху або двоє людей вбити одну людину. Втім, то була дуже давня істина. І, наприклад, під час війн між туси ми насамперед завжди питали, скільки супротивник привів людей, і якщо людей у нього було мало, тоді ми атакували його й поглинали. Якщо ж людей у нього було багато, тоді ми спочатку ухилялися, збирали більше людей і накопичували сили, а потім уже атакували й поглинали. Однак на той час, коли я грав у шашки, це правило вже не діяло. На другому етапі макової війни родина Мерці обійшлась зовсім малою кількістю воїнів, але завдяки передовій зброї влаштувала на рівному місці вогняний смерч, який пронісся майже по всіх землях туси Вангбо. І ті декілька маків, що туси Вангбо посіяв із украденого насіння, перетворилися на попіл і піднялися на небо.

То була вже наступна весна.

Але чекайте, дайте мені подумати, можливо, то була не одна весна, а багато весен. Однак яке це має значення? У цьому світі якщо і є якась річ, про яку можна сказати, що її навіть більше, ніж срібла в туси, так це час. І дуже часто час, дійсно, тече надзвичайно повільно. Ми встаємо зранку й починаємо чекати, коли стемніє; щойно посіємо зерно навесні, як уже починаємо чекати на врожай. Оскільки наші землі такі широкі, час також видається безмежним.

Так, широкий простір створює в людини враження, що час також безмежний.

Так, поєднані разом певні простір і час створюють у людини враження, що справа родини Мерці триватиме вічно й стоятиме непорушно.

Так, і все це далеко не таке вже й реальне, здалеку воно здається маревом.

Однак повернімося до цієї весни, до цього ранку, коли сонце піднялось уже високо. Повітря заповнював запах води. І засніжені гори вдалині, і змочені нічною росою ліси на гірських схилах, і збіжжя, розташовані ближче, виблискували під сонцем і здавалися незрівнянно яскравими і сповненими сил.