Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

і на початку Першої світової, коли Британія 3 вересня 1939 року оголосила війну Німеччині, австралійський прем'єр-міністр, навіть не порадившись із парламентом, заявив: «Велика Британія оголосила війну, тому Австралія також перебуває у стані війни [з Німеччиною]». Як і під час Першої світової, Австралія спершу не мала прямої зацікавленості в подіях європейського театру Другої світової війни, на протилежному боці земної кулі, де Німеччина, напавши на Польщу, кинула виклик Британії, Франції та іншим західним країнам. Але, знову ж таки, як і під час Першої світової, Австралія послала свої війська, зокрема до Північної Африки та на Крит. У міру того як небезпека нападу з боку Японії зростала, австралійський уряд почав вимагати повернення своїх військ для захисту самої Австралії. Британський прем'єр Черчилль спробував заспокоїти австралійців, пообіцявши, що Британія та її флот скористаються своєю базою в Сінгапурі для захисту Австралії від вторгнення Японії і від її флоту, який міг з'явитися в австралійських територіальних водах. Як засвідчили подальші події, ці обіцянки не мали жодного стосунку до реальності.

Починаючи з 7 грудня 1941 року Японія вчинила напади на США, Британію, Австралію та голландську Ост-Індію. 10 грудня, лише на третій день після оголошення війни, японські бомбардувальники потопили два великих військових кораблі — єдині, які Британія мала на Далекому сході для захисту Австралії: лінкор «Принц Вельський» (фото 7.6) та ударний крейсер «Ріпалс». 15 лютого 1942 року британський генерал, командувач сінгапурського гарнізону, капітулював перед японськими військами, в результаті чого 100 000 британських імперських вояків опинилися в концтаборах — то була найбільша воєнна поразка Британії за всю її історію (фото 7.7). На жаль, до складу військовополонених належали 2000 австралійських солдатів, які прибули до Сінгапуру лише за три тижні до капітуляції, 24 січня, щоб узяти участь у безнадійній обороні цієї бази. За відсутності британських кораблів для захисту Австралії ті ж самі японські авіаносці, які щойно розбомбили базу американського ВМФ у Перл-Гарборі, 19 лютого 1942 року завдали сильних бомбових ударів по австралійському місту Дарвін (фото 7.8). Це був перший із понад 60 авіаційних нальотів японців на Австралію; крім того, японська субмарина спробувала прорватися до гавані Сіднея.

Для австралійців падіння Сінгапуру стало не лише шоком та страшною воєнною поразкою: його сприйняли як зраду Австралії з боку британської батьківщини. Коли наступ японців на Сінгапур почав розгортатися, австралійський прем'єр-міністр Джон Кертін надіслав Черчиллю телеграму, в якій зазначав: якщо Британія вирішить евакуювати свою сінгапурську базу після всіх запевнень в її невразливості, то це стане актом «непростимої зради». Однак Сінгапур впав, бо Британських військ бракувало на Далекому Сході, на великій відстані від європейського театру бойових дій, до того ж японські війська мали тактичну перевагу над численнішим сінгапурським гарнізоном.

Австралія була сама винна, що нехтувала власною обороною. Одначе злоба, яку австралійці зачаїли на Британію, тривала довго. Аж у 1992 році, через 50 років після капітуляції Сінгапуру, австралійський прем'єр Пол Кітінг піддав Британію гострій критиці і дав волю своєму невдоволенню в промові перед австралійським парламентом: «У школі мене навчили самоповазі та повазі до Австралії, а не плазуванню перед країною, яка вирішила не захищати Малайський півострів, начхати на Сінгапур і не відпускати додому наші війська, щоб ми самі могли захиститися від японської навали. Це була країна, перед якою ви [представники двох консервативних партій в австралійському парламенті] плазували попри те, що вона на вас наплювала».

Уроки Другої світової війни були для Австралії двоякими. Першим і найголовнішим стало те, що Британія виявилася безсилою й не змогла захистити Австралію. Натомість гарантом оборони Австралії стали американські війська, масово розташовані на її території, американські кораблі та літаки під командуванням американського генерала Макартура, який розквартирував в Австралії свій штаб. Макартур керував воєнними операціями, включно з тими, в яких брали участь австралійські війська, і робив він це переважно одноосібно, тому про якесь рівноправне співробітництво між США та Австралією не йшлося. Побоювання можливої висадки японців у Австралії не справдилися. Але було ясно, що захищатимуть Австралію від можливого нападу саме Сполучені Штати, а не Британія. В ході війни з японцями, яка повільно набувала обертів і тривала понад чотири роки, австралійські війська воювали з японцями на островах Нової Гвінеї, Нової Британії, на Соломонових островах і, насамкінець, у Борнео. Ці австралійські війська відіграли важливу роль на передовій у розгромі японського наступу в 1942 році, що відбувався вздовж шляху Кокода з метою захопити колонізовану столицю Нової Гвінеї — порт Морсбі. Втім, після тієї битви Макартур дедалі частіше скеровував австралійські війська на другорядні операції далеко від лінії фронту. В підсумку, хоч Австралія й зазнала прямого нападу під час Другої світової, її втрати були, як це не парадоксально, меншими порівняно з Першою світовою.

По-друге, в результаті Другої світової війни австралійці усвідомили, що вони брали участь у бойових діях на віддаленому європейському театрі бойових дій, хоча серйозна безпосередня загроза Австралії виходила зі значно ближчого регіону — з Азії. Відтепер Австралія почала вважати саме Японію своїм ворогом номер один, і небезпідставно. Близько 22 000 австралійських військових, захоплених у полон японцями, потрапили в неймовірно жорстокі умови в японських таборах для військовополонених, де померло 36 % австралійців — відсоток значно вищий за той 1 % американців та британців, які загинули в німецьких таборах для військовополонених, а також за відсоток німецьких вояків, загиблих в американських та британських концтаборах. Особливо шокував австралійців Сандаканський марш смерті, коли 2700 австралійських і британських військових, взятих японцями в полон і утримуваних в Сандакані на острові Борнео, погнали маршем через увесь острів, не годуючи і піддаючи знущанням. Зрештою майже всі полонені загинули, а жменьку тих, кому вдалося вижити, стратили.

-

Після Другої світової зв'язки Австралії з Британією почали поступово послаблюватися, сталися зміни і в самоусвідомленні австралійців, які відійшли від парадигми «вірний британець в Австралії», результатом чого стала відмова від політики «Білої Австралії». Навіть для істориків, які не мають особливого інтересу до Австралії, ці зміни є еталонним випадком того, як мінялася відповідь на запитання «хто ми такі?» У країнах, населення яких поділено на групи, що мають різні інтереси, такі зміни відбуваються значно повільніше, ніж у якогось окремо взятого індивіда. В Австралії ці зміни розтягнулися на десятиліття і тривають донині.

Друга світова війна безпосередньо вплинула на імміграційну політику Австралії. Ще в 1943 році її прем'єр-міністр дійшов висновку, що крихітне населення країни — менше 8 мільйонів осіб станом на 1945 рік — не зможе захистити величезний континент від загрози Японії,