Читати книгу - "Мій тато — кілер"

Тепер ми розбирали коробки з полароїдівськими знімками.

— Зганьбила мене на весь палац «Україна», — сказав Володя.

— Смішно? — запитала Маринка, показуючи мені фото.

— Дуже, — відповів я.

І саме в цю мить до нас убігло троє охоронців:

— Володимире Михайловичу, там якісь машини.

— Їх багато.

— Схоже, вони будуть нас штурмувати.

— Що значить «багато»? — запитав цілком тверезо Володя, немов і не пив до цього.

— Чоловік триста, не менше, — відповів охоронець.

— То зв’яжіться з іншими загонами.

— Не можемо, — сказав перший.

— Зв’язку нема, — відповів другий.

І ми почули першу автоматну чергу.

Ті шість мільйонів, що витратив Володя на реконструкцію цього будинку, пропали зовсім не дарма — стіни, обшиті сталевими ґратами, залитий бетоном і перетворений на моноліт підвал, чотирьохметрові стіни по обидва боки даху, двір-колодязь з єдиними воротами — усе це дозволило людям Юя замкнути нас у цьому будинку. І одразу ж піти на штурм.

Вони йшли через не закриті ґратами вікна третього поверху, перелазячи з дахів автобусів, поставивши їх упритул до будинку, зривалися і падали під пострілами, стріляли у відповідь і продовжували йти далі.

— Ходімо, — сказав начальник безпеки.

— Дайте і мені пістолет, чи що, — мовив я.

— Ні.

І мені довелося йти за Володею і Мариною. Вийшовши з квартири, ми піднялися загальними сходами, що гуркотіли від пострілів, на самий верх. В одну з казарм охорони на переустаткованому для неї горищі.

Нас посадили на диван у далекій кімнаті (мабуть, кімнаті відпочинку), і шестеро озброєних автоматами людей вишикувалися між нами і дверима останньою лінією оборони.

Володя не був воїном. Наскільки я зрозумів, він узагалі ніколи не тримав у руках автомат. Але я! Адже я міг допомогти!

— Дайте мені зброю.

— Ні.

А китайці вже очистили від його охорони два нижні поверхи, і тепер бій ішов на порозі Володиної квартири.

Він же просто сидів на дивані й чекав. Маринка втиснулася в спинку дивана і теж була перелякана. А в сусідній з нами кімнаті чоловік, що сидів перед моніторами, які передавали зображення з усього будинку, сказав:

— Ми втратили ще трьох.

А це означало, що у Володі не залишилося і двох десятків людей.

Відбувається це тому, що при наявності строго формалізованої структури керівного рівня, виконавчі ланки тріад, що здійснюють безпосередню злочинну діяльність, діють у рамках гнучкої мережевої системи, яка може мінятися залежно від тієї чи іншої проведеної злочинної операції.

Але ті, хто залишився, боролися на смерть. По-перше, тому що більшість із них були набрані з парашутистів і снайперів, які встигли повоювати на справжніх війнах, а по-друге, завдяки тому, що за вечерею, бачачи, що їхній хазяїн устиг напитися, вони, ті, хто не брав участі в безпосередній охороні його кімнат і кабінетів, дозволили собі випити півтора ящика горілки. І тепер, хмільні й люті, вони вмирали, забираючи з собою десятки китайців.

По всьому будинку. Скрізь. Навіть засипавши трупами басейн на другому поверсі. Перетворивши більярдну на ДОТ, а сходи — на Дорогу Слави, яка веде їх прямо на небо.

Але занадто багато людей привів із собою пан Юй, щоб у стрільців Володі були хоч якісь шанси.

І китайці піднімалися усе вище й вище.

Усі посади в китайських тріадах прийнято позначати конкретними цифрами. Поважних осіб позначають числом із трьох цифр, яке починається з четвірки. Це пов’язано зі стародавньою китайською легендою про те, що світ оточують чотири моря. Лідер «сан шу» називається 489; інфорсери «хунг кван» — 426; «шо хай» — відповідальний за зв’язки з іншими злочинними групами — 432; адміністративний і фінансовий експерт — 415. Прості члени, які не мають