Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Поясню тобі ще раз, чому благо - це тільки те, що чесне, раз ти вважаєш, що в попередньому листі я зробив це недостатньо, вдавшись більше до похвал чесноті, ніж до чітких доказів; міркування, які я висловив раніше, подам тепер стисло. Усьому притаманне якесь своє благо. Так, ціну виноградної лози визначає родючість, а також смак вина, що з її грона; прудкість ніг - ознака оленя. Запитаєш, чому у тяглової худоби міцна спина? Та, власне, тому, що таке її призначення: двигати тягарі. Для тих собак, котрі мають вистежувати дичину, найважливіше - тонкий нюх; котрі повинні її переслідувати, для тих передусім - проворність; сміливість - перевага тих, які нападають і кусають. У кожній істоті найдосконалішим повинне бути те, задля чого вона народилася, чим цінується. Що ж у людини найдосконаліше? Розум! Ним вона випереджає тварин, завдяки йому - йде за богами. Отже, досконалий розум - це благо, яке притаманне одній лиш людині; всім іншим вона володіє спільно з тваринами. Людина сильна? Сильні й леви. Вродлива? Такі ж і павичі. Прудка? Але прудкі й коні. Не кажу вже про те, що всіма тими властивостями вона поступається тваринам. Тож не дошукуюся, що в ній переважає,- запитую, що є властиве тільки їй одній. У неї тіло? Є воно й у дерева. їй властиві пориви, довільні рухи? Але те ж саме бачимо у звірів, черв'яків. Вона наділена голосом? Але ж у собак він лункіший, в орлів дзвінкіший, у биків гучніший, у солов'їв - солодший, переливніший. То що ж властиве одній лиш людині? Розум! Саме він, коли сягне правоти й довершеності, виповнює людське щастя. Значить, якщо у світі всяке єство заслуговує похвали і досягає природного свого призначення лише тоді, коли зробить своє благо досконалим, і якщо для людини тим благом є розум,- то й вона, хай лише вдосконалить його, стає гідною похвали, ступаючи на той східець, який визначила їй сама природа. Досконалий розум, про який мовимо,- це, власне, доброчесність, або, кажучи по-іншому,- це те, що чесне. Отже, доброчесність - єдине благо в людині, бо єдино їй вона притаманна. Але тут ми не досліджуємо, що таке благо, а лише хочемо з'ясувати, яке благо властиве людині. Якщо визначальним для людини є не що інше як розум, то він - єдине її благо, і саме йому треба надавати перевагу над усім іншим. Лиху людину, гадаю, ніхто не схвалить, а доброчесну, гадаю, схвалять. А те, що дає підставу хвалити людину або ганити її, якраз є визначальним, лише їй притаманним.

Ти не сумніваєшся, що маємо справу з благом; вагаєшся лише, чи визнати його єдиним благом. У когось, припустімо, є все: здоров'я, багатство, численні зображення предків, юрми клієнтів, але всім відомо, що то лиха людина,- такого, зрозуміло, не схвалиш. В іншого, навпаки, немає нічого з вищенаведеного - ні грошей, ні запопадливих клієнтів, ні знатного роду, що представлений низкою зображень дідів та прадідів,-- зате втішається славою доброчесної людини, то такого й ти схвалиш. Звідси висновуємо, що доброчесність - єдине благо людини, адже хто її посідає, той, хоч позбавлений всього іншого, гідний похвали; хто ж не посідає її, того, попри всі його достатки, засудимо й відкинемо. З людьми справи стоять так само, як з речами. Добрим називаємо не той корабель, який розмальований коштовними барвами, не той, що його ніс окутий сріблом чи золотом, а бог-охоронець вирізьблений із слонової кістки, і не той, що аж осів під вагою скарбів і владаревого майна, але той, який стійкий, міцний, збитий так щільно, що крізь жоден його шов не просочиться вода, той, що здатний витримати натиск моря, той, який слухається керма, прудкохідний і не хисткий при вітрі. Добрим назвеш не того меча, який прикріплюють до золоченого пояса, не того, що в цяткованих самоцвітами піхвах, але того, чиє лезо достатньо вигострене для січі, а вістря здатне пробити будь-які лати. Якщо потрібна лінійка, то дбають передусім, щоб вона була прямою, а не гарною. Кожну річ оцінюємо, дивлячись на те, для чого вона створена,- на її призначення, на її властивість. Отже, і в людині важливим є не те, скільки в неї орної землі, скільки прибутків од лихви, як багато клієнтів знімає перед нею шапку, не те, чи на коштовному ложі вона спить і чи з блискучого келиха п'є, а тільки те, наскільки та людина доброчесна. А доброчесною вона стане лише тоді, коли її розум буде світлий, відвертий, згідний з волею природи. От такою є доброчесність, тобто те, що чесне, те, що є одиноким благом людини. Бо коли один лише розум веде людину до досконалості, то лиш один той розум може зробити людину блаженною; отже, немає для людини іншого блага, окрім того, що робить її блаженною.

Ми твердимо, що благом є також усе похідне від доброчесності, все, що до неї причетне,- усі її діла. Вона якраз і є одиноким благом саме тому, що без неї взагалі нема блага. Якщо все благо перебуває в душі, то все те, що її зміцнює, підносить, звеличує,- теж благо. А що ж інше, як не доброчесність, робить душу міцнішою, вищою, величнішою? Адже все те, що збуджує наші пристрасті, навпаки, пригноблює, розхитує душу і, начебто підносячи її, насправді лиш роздуває, задурманює. Одне слово, благом є лишень те, що робить душу кращою. Всі дії людського життя вивіряємо, беручи до уваги, що є чесним, а що - ганебним. Далі вже розум вирішує, що маємо робити, а чого робити ми не повинні. Поясню, про що йдеться. Доброчесний чоловік, знаючи, що робота перед ним почесна,- робитиме, незважаючи на труднощі, робитиме, незважаючи на шкоду, робитиме, незважаючи на небезпеку; і навпаки: що ганебне,- того не робитиме, хоч був би йому з того прибуток, хоч була б насолода, хоч була б могутність. Від почесного ніщо його не відстрашить, до ганебного - ніщо не заманить. Отже, якщо він постійно дотримуватиметься почесного, а ганебного - постійно уникатиме, якщо при кожній своїй дії він озиратиметься на ті дві засади,-- що не буває іншого блага, окрім того, що чесне, й іншого зла, окрім того, що ганебне,- і якщо правдою є те, що одна тільки доброчесність не відає зіпсуття, зберігаючи свій незмінно рівний подих,- то саме вона, доброчесність,- єдине благо, і нічого не може