Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

Рапп нічого не відповів.

— Demain nous allons avoir affaire à Koutouzoff![146] — сказав Наполеон. — Побачимо! Пам’ятаєте, в Браунау він командував армією і ні разу за три тижні не сів на коня, щоб оглянути укріплення. Побачимо!

Він подивився на годинник. Була ще тільки четверта година. Спати не хотілося, пунш було допито, і робити все ж було нічого. Він встав, пройшовся туди й сюди, одягнув теплий сюртук та капелюха і вийшов з намету. Ніч була темна й сира; ледве чутна вільгість падала згори. Вогнища неяскраво горіли поблизу, у французькій гвардії, і далеко крізь дим блищали по російській лінії. Скрізь було тихо, і ясно було чутно шурхіт і тупіт руху французьких військ, які почали вже займати позиції.

Наполеон пройшовся перед наметом, подивився на вогні і прислухався до тупоту. Проходячи повз високого гвардійця в кошлатій шапці, що стояв вартовим біля його намету і, як чорний стовп, витягнувся, як тільки з’явився імператор, — зупинився навпроти нього.

— З якого року на службі? — спитав він з тією звичною афектацією грубої і привітної войовничості, з якою він завжди обходився з солдатами. Солдат відповів йому.

— Ah! un des vieux[147]! Одержали рис у полк?

— Одержали, ваша величність.

Наполеон кивнув головою і відійшов від нього.

О пів на шосту Наполеон верхи їхав до села Шевардіно.

Починало розвиднятися, небо розчистило, лише одна хмара лежала на сході. Покинуті вогнища догоряли у слабкому сяйві ранку.

Праворуч розітнувся густий самотній гарматний постріл, пролинув і завмер серед загальної тиші. Минуло кілька хвилин. Пролунав другий, третій постріл, загойдалось повітря; четвертий, п’ятий розляглися близько й урочисто десь з правого боку.

Ще не відзвучали перші постріли, як залунали нові, ще і ще зливаючись і перебиваючи один одного.

Наполеон під’їхав з почтом до Шевардінського редуту і зліз з коня. Гра почалася.

XXX

Повернувшись від князя Андрія до Горок, П’єр, наказавши берейторові підготувати коней і рано-вранці розбудити його, зараз же заснув за перегородкою, в куточку, яким Борис поступився йому.

Коли П’єр зовсім прокинувся другого ранку, в хаті вже нікого не було. Шибки деренчали в маленьких вікнах. Берейтор стояв, розштовхуючи його.

— Ваше сіятельство, ваше сіятельство, ваше сіятельство... — наполегливо, не дивлячись на П’єра і, видно, втративши надію розбудити його, розгойдуючи його за плече, примовляв берейтор.

— Що? Почалось? Пора? — заговорив П’єр, прокинувшись.

— Зволите чути пальбу, — сказав берейтор, відставний солдат, — уже всі пани повиходили, самі ясновельможні давно проїхали.

П’єр поспішно одягнувся і вибіг на ганок. Надворі було ясно, свіжо, росисто і весело. Сонце, щойно вийшовши з-за хмари, яка заслоняла його, бризнуло до половини переламаними хмарою променями через покрівлі протилежної вулиці на вкритий росою пил дороги, на стіни хат, на вікна паркана і на П’єрових коней, що стояли біля хати. Гуркіт гармат ясніше чутно було надворі. Вулицею промчав риссю ад’ютант з козаком.

— Пора, графе, пора! — прокричав ад’ютант.

Сказавши вести за ним коня, П’єр пішов вулицею до кургана, з якого він вчора дивився на поле бою. На кургані цьому була юрма військових і чутно було французьку мову штабних і виднілася голова Кутузова з його білим з червоною околичкою кашкетом і сивою потилицею, що потонула в плечах. Кутузов дивився в трубу вперед вздовж великого шляху.

Зійшовши по східцях на курган, П’єр глянув перед собою І завмер від захоплення красою видовища. Це була та сама панорама, якою він милувався вчора з цього Кургана; але тепер уся ця місцевість була вкрита військами і димами пострілів, і скісні промені яскравого сонця, що піднімалося ззаду, ліворуч від П’єра, кидали на неї в чистому вранішньому повітрі пронизуюче з золотим та рожевим відтінком сяйво і темні, довгі тіні. Далекі ліси, наче вирізьблені з якогось коштовного жовтозеленого каменя, завершуючи панораму, виднілись своєю гнутою лінією верховіття на обрії, і між ними за Валуєвим прорізувався великий Смоленський шлях, увесь вкритий військами. Ближче до Кургана блищали золоті лани та переліски. Скрізь спереду, праворуч і ліворуч — видно було війська. Все це було сповнене життя, величне і несподіване; але що найбільш вразило П’єра, — це вигляд самого поля бою, Бородіна і видолинку над Колочею по обидва боки її.

Над Колочею, в Бородіні і обабіч його, особливо ліворуч, там, де в багнистих берегах Война впадає в Колочу, стояв туман, який тане, розпливається і просвічує від яскравого сонця і чарівно забарвлює і окреслює все, що видно крізь нього. До цього туману приєднувався дим пострілів, і по цьому туману і диму скрізь перебігали блискавки вранішнього сяйва — то по воді, то по росі, то по багнетах військ, які юрмилися по берегах і в Бородіні. Крізь туман цей видно було білу церкву, де-не-де покрівлі хат у Бородіні, де-не-де суцільні маси солдатів, де-не-де зелені ящики, гармати. І все це рухалось або справляло враження, що рухається, бо туман і дим тяглись по всьому цьому простору. Як у цій місцевості низів біля Бородіна, вкритих туманом, так і поза ним, вище і особливо лівіше по всій лінії, по лісах, по полях, у низах, на вершинах висот зароджувались безперестану самі собою з нічого гарматні, то поодинокі, то гуртові, то рідкі, то часті клуби димів, які, розпухаючи, розростаючись, клубочучись, зливаючись, виднілися по всьому цьому простору.

Ці дими пострілів і, чудно сказати, звуки їх надавали найбільшої краси видовищу.

Пуфф! — раптом виникав, граючи ліловим, сірим та молочно-білим кольорами круглий, густий дим, і бумм! — лунав через секунду звук цього диму.

«Пуф-пуф» — піднімались два дими, штовхаючись і зливаючись; і «бум-бум» — підтверджували звуки те, що бачило око.

П’єр оглядався на перший дим, який він залишив округлим щільним м’ячиком, і вже на місці його були кулі диму, що тяглися вбік, і пуф... (з зупинкою) пуф-пуф — зароджувались ще три, ще чотири; і на кожен, з такими ж проміжками, бум... бум-бум-бум — відповідали красиві, тверді, певні звуки. Здавалося, то що дими ці бігли, то що вони стояли, і повз них бігли ліси, лани та блискучі багнети. З лівого боку, по полях і кущах, безперестанно зароджувались ці великі дими зі своїм урочистим відгомоном; і ще ближче, по низах і лісах, спалахували, не встигаючи округлитися, маленькі димки рушниць і так само давали свій маленький відгомін. Трах-та-та-тах —