Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

готувався померти, як то личить Джентльмену, бо ж певно, що жаден чоловік, навіть якщо він і дикун, котрий завдяки своїм здібностям здолав возвиситися до того, щоби стати місцевим князьком, а хоч би і в одсталої людности, не зможе дивитися без огиди на те видовище, яке зараз постало перед очима цісаря. Вже в тисячний раз я сипав прокльони на адресу капітана, називаючи його несосьвітенним бовдуром і брудною свинею.

Одначе, міркуючи отак, я не взяв до уваги, які вони моральні покручі, сі дикуни, чия тваринна уява завсіди захоплюється найогиднішими речами. Бувши зовсім далеким од того, щоб образитися, Поухатан, регочучи, ледь не надірвав своїх хтивих боків, розглядаючи сі маленькі куншти; він ляскав долонями по своїх колінах, і слина летіла навсібіч, зриваючися з його поморщених вуст. Минуло чимало часу, перш ніж він нарешті одірвав свої сліпи од тої шпаринки, і то тілько задля того, аби потім знову і знову зазирати в неї, і кождного разу його лице сяяло од радости.

Нарешті мій капітан повідомив, що королиці також приготовлено ралець. Коли він се оголосив, я заплющив очі і здався на волю Божу, бо ж, відаючи вже вдосталь про природу капітанових гостинців і вгадуючи, до яких ревнощів цісаря се призведе, я кождної миті очікував одчути на своїй шиї лезо томагавка. Королиця, одначе, видко, була вельми задоволена з такої нагоди. Як я і здогадувався, капітан приберіг для неї найбільш разливий подарунок з усіх. Зі своєї невичерпної кешені він витяг щось на кшталт невеличкої за розміром книжечки, яка складалася з певної кількости маленьких сторінок, скріплених угорі (се чудо мині також довелося уздріти ще в Джеймставні). На кождній сторінці був малюнок, який будь-хто посоромився б показувати ба навіть своїй дружині, і кождий малюнок лише трохи ріжнився од передущого, а всі вони, взяті купно, складали певну послідовність, так що взявшися за верх сієї сластолюбної книги і трохи зігнувши її, глядач мусів швидко одпускати сторінки одну за другою, весь час тримаючи їх перед своїми очима, внаслідок чого образи, відтворені на них, немов оживали, рухаючися сюди-туди й справляючи свою гріховну справу.

На жаль! Королиця, як то стало зрозуміло, була так само порочною, як і її малжонок. Довідавшись про чесноту сієї книжечки, вона знову і знову приводила в рух зображених там акторів, щоразу голосно сміючися з того, що вона бачила…

[Далі приносять ще більше їжі та якийсь індіянський п'янкий трунок, і те, і те Сміт теребить у неміряній кількості. Автор відмовляється від страв з причини, про яку він уже згадував раніше. Королівна вирішує особисто прислужувати Сміту, омиваючи йому руки й утираючи їх жмутом пір'їн з дикого індика.]

Коли ся друга учта була в самому розпалі, мені якось вдалося зібрати докупи всю свою мужність, аби поспостерігати за Поухатаном в надії прочитати на його лиці, що ж має ся стати далі. Те, що я потрапив там побачити, настрою мині не додало… Цісар не одводив погляду од королиці, яка і собі не одводила свойого сороміцького погляду од Сміта, й очі її випромінювали жадання. Вона ніби-то була водночас по обидва боки од нього, подаючи се, прибираючи те, рухи її всі були надмірно підкреслені та радше личили б якійсь весталці з Друрі-Лейн. Мій капітан, чи то через притаманне йому безцеремонне простацтво, чи то, що наймовірніше, маючи вже на мислі якийсь лихий задум, на її кокетуванє одповідав своїм лицянєм. Нічого з того не пройшло повз увагу цісаря, який, пильнуючи за ними, як то мині видавалося, ледве здолав що-небудь ум'яти з сієї гойної трапези, яка була під силу лише жерунам. Коли потім сей Поухатан підізвав до свойого ложа трьох своїх найзловіснішого вигляду ватагів — усі були розмальовані та масні, розцяцьковані, в строкатому одязі з китицями — і, рохкаючи та переходячи часом на шепіт, розпочав з ними на своїй поганській мові довгую бесіду, мета якої не залишала жадних сумнівів, я вкотре приручив свою душу Господу Богу і здався на його милість, адже очікував вже зовсім скоро зустрітися з ним віч-на-віч. Прецінь мій капітан, засліплений своєю розвагою, не звертав на теє жадної уваги.

Мої… страхи, як се досить швидко з'ясувалося, були небезпідставними. Цісар подав знак, і три ґевали-дикуни миттю вхопили мойого капітана. Невважаючи на його протести, які були доволі голосними, його привели до ложа Поухатана і там поставили навколішки. Дикуни поклали його голову на дві великі каменюки, що лежали там не без певної мети, і, вхопивши жахливого вигляду бойові палиці, вже були ладні вибити з його голови ті дрібні мізки, існування яких допоминався мій капітан, якби в сей самий мент, на превеликий мій подив, в сю справу не втрутилася сама королиця. Підбігши до сього вівтаря, вона кинулась усім своїм тілом на капітана і, звертаючись до Поухатана, вирікла, що вона радше стратить свою голову, аніж дасть їм розчерепити його. Якби я був на місці цісаря, то зізнаюся, скарав би їх обох на горло, позаяк немає жадних сумнівів у тому, що подібний союз призведе до перелюбу і чекати на теє довго не доведеться. Але Поухатан зупинив своїх розбивайл; усім присутнім наказали вийти, і залишилися лише цісар, його королиця, мій капітан та я (про мене, дякуючи Богу, здавалося, всі забули), і скидалося на те, що моє серце і далі буде битися в моїх грудях, принаймні ще якийсь час…

[За цим послідувала] орація цісаря, яка була настільки незвичною, наскільки ж і непристойною. Деяка частина його слів лишилася мені незрозумілою, бо ж сей Поухатан говорив скоромовкою, та ще й до того ж ковтав слова. Обаче те, що я потрапив второпати, зводилося до того, що королиця ніякою королицею насправжнє не була, як і не належала вона до його харемниць, а була лиш його донькою на ім'я Покахонтас. Се ім'я їхньою мовою означає маленька чи та, у якої маленька та непроникна, і скидалося на теє, що тут йшлося не про її дівочу статуру, яка і навсправжки була тендітною, і не про її розум, бо ж збагнути, що у неї на умі, не склало б великого труда. Смисл сих слів радше відображав, хоча й доволі грубо, якусь виняткову фізичну ваду, а саме: її статевий орган був настільки маленький і делікатний, а тимпан був настільки міцний, що се робило його непроникним.