Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Я взяв свічку і відчинив двері на сходи. На мить зупинився нагорі. Рахівнича контора була трохи вищою за інші будівлі, і при денному світлі з вікна відкривався краєвид через монастир на рибний ставок, а за ним — на болото. Мені було цікаво, чи рука Розкаяного Розбійника лежить там, у ставку; завтра я це знатиму.

Я відімкнув двері до приватного кабінету скарбника. Поставивши свічку на його стіл, почав переглядати кілька бухгалтерських книг, складених навколо стін кімнати без вікон, від якої міг з’являтися страх замкнутого простору. Це були звичайні рахунки, що велися роками. Охайний письмовий стіл, папір і пір’я викладені з геометричною правильністю. Брат Едвіг здавався людиною, що одержима порядком і точністю.

У письмовому столі були дві глибокі шухляди. Я міняв ключ за ключем, доки не знайшов того, що їх відімкнув. У першій шухляді лежало кілька латинських книжок, які я витягнув: «Summa Contra Gentiles»[9] і «Summa Theologiae»[10] Томи Аквінського.

Я подивився на них з відразою; отже, брата Едвіга тягнуло до старої дискредитованої схоластики італійського святого. Існування Бога можна було б довести логікою, тоді як лише віра дасть відповідь; але не складно було уявити, чому сухі силогізми Аквінського знайшли відгуку цього нудного розуму.

Я поклав книжки на місце й відімкнув іншу шухляду. Всередині було багато бухгалтерських книг, поскладаних на купку. Я похмуро всміхнувся; усі мали сині обкладинки. «Дякую, Еліс», — видихнув я. Три-чотири були схожі на ту, яку він мені дав, наповнені чорновими нотатками і розрахунками за кілька минулих років. Одна мала пляму від вина на палітурці, але, на моє розчарування, у ній було тільки ще більше записів. Я витягнув останню, теж поплямлену. Напевно, одного разу він пив вино і перевернув флягу. Це мало його роздратувати — отак позначити свої чисті книги.

Ця книга містила записи про продаж землі за останні п’ять років. Моє серце закалатало, а тіло охопило раптове хвилювання. Я поклав книгу на стіл і підніс свічку тремтливою рукою, покашлюючи від горіння ґноту. Деталі про продані ділянки, покупців, ціни і дати скріплення документів. Я глянув на найновіші. Згідно з книгою, минулого року відбулися чотири великі продажі, не зареєстровані в монастирських бухгалтерських книгах. Прибуток становив майже тисячу фунтів — величезна сума. Один із продажів, найбільший, був родичу Джерома. Я полегшено зітхнув. Мабуть, це та книга, яку бачив Синґлтон.

Я трохи подумав, потім узяв зі столу папір і перо й швидко скопіював записи. Копінґер може підтвердити, чи ці продажі справді відбулися. З мене вже досить оповідок, здогадок і припущень; цього разу я надам братові Едвігу докази, від яких він не зможе викрутитися.

Я поклав книги на місце і поволі заходив по кімнаті розмірковуючи. Чи шахраювали скарбник і абат, оскільки в нього зберігалася монастирська печатка? Напевно, вони мусять знати, що якщо монастир здадуть і туди увійдуть представники Палати розподілу, про їхні махінації стане відомо. Або чи міг Едвіг отримати доступ до печатки і використати її без відома абата? Доволі легко. А де гроші? Виторг від цих продажів — ще пів скрині золота. Я стояв, задумливо дивлячись на корінці старих бухгалтерських книг, викладених уздовж стін.

Щось привернуло мою увагу. Вогник свічки замерехтів. Я зрозумів, що позаду мене протяг; двері були відчинені. Я повільно обернувся. Брат Едвіг стояв біля дверей і дивився на мене. Він кинув швидкий погляд на свій стіл, який, на мою радість, був замкнений. Потім стиснув долоні й промовив.

— Я н-не знав, що тут хтось є, комісаре. Ви мене налякали.

— Дивно, що ви не покликали мене.

— Я був надто вражений.

— Мені дозволено заходити в будь-які приміщення. Тож вирішив переглянути деякі з цих бухгалтерських книг, які ви тримаєте вздовж стін. Я щойно почав. — Чи бачив він мене за своїм столом? Ні, інакше я відчув би протяг раніше.

— Боюсь, це лише старі облікові записи.

— Це я розумію.

— Дуже радий вас бачити, сер, — сказав він, невесело всміхнувшись. — Я хотів попросити в-вибачення за свій порив сьогодні вранці. Я був засмучений, що церемонія перервалася. Прошу вас, не звертайте уваги на с-слова, сказані в бездумному запалі.

Я поклав книгу на місце, схиливши голову.

— Знаю, що багато хто думає так само, як і ви, навіть якщо цього й не говорять. Але ви помиляєтесь. Ті гроші, що підуть до казни, король використає на користь держави.

— Справді, сер?

— Ви так не думаєте?

— Тепер, коли всі люди одержимі жадобою? Хіба не сказано, що пожадливість ще ніколи не була такою агресивною і спокусливою? Друзі короля будуть тиснути на нього, вимагаючи щедрі подарунки. І хто може притягнути к-короля до відповідальності?

— Бог. Він віддав добробут свого народу в руки короля.

— Але королі мають інші п-пріоритети, — сказав брат Едвіг. — Не зрозумійте мене неправильно, я не критикую короля Генріха.

— Бо це було б немудро.

— Я маю на увазі к-королів загалом. Знаю, як вони викидають гроші на вітер. Я бачив на власні очі, як їх витрачають, наприклад, на армії.

У його очах горів жвавий вогник, якого я ніколи раніше не бачив, бажання розмовляти додало вигляду більшої людяності.

— Бачили на власні очі? — заохотив я його. — Як це можливо, брате?

— Мій батько був армійським казначеєм, сер. Я провів дитинство в таборах, навчаючись його ремесла. Я був з армією короля Генріха у війні проти Франції двадцять років тому.

— Коли іспанський король обдурив його, пообіцявши підтримку, а потім покинув?

Він кивнув.

— І все робилося заради с-слави і завоювання. Я бачив, як армії бешкетували у Франції, і п-провів дитинство, розглядаючи мертвих солдатів, викладених рядами в таборі, сер, їхні трупи, що зеленіли, полонених, повішених біля в-воріт. Я був присутній під час облоги Теруана.

— Війна — жахлива річ, — погодився я.

— Хоча багато хто каже, що благородна. — Він бадьоро кивнув. — І завжди священники ходили поміж пораненими, утішаючи, намагаючись виправити те, що людина розірвала на ш-шматки. Тоді я вирішив стати монахом, поставивши свої вміння р-рахувати на службу Церкві. — Він знову всміхнувся, і цього разу усмішка була наповнена життям, хоч і крива. — Люди кажуть, що я скупий, чи не так?

Я знизав плечима.

— Для мене кожна монета, що йде в скарбницю Церкви, відвойована для Бога в грішного світу. Ви можете