Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

Обіцяну винагороду розміром у 10 мільйонів крон буде виплачено повністю за вказівки, що посприяють арешту підозрюваних. Ставляться такі питання:

1. Хто може надати інформацію про злочинців?

2. Хто бачив їх на місці злочину?

3. Кому належать, а також у кого зникли згадані речі: жіночий велосипед, пальто, берет і портфелі?

Кожного, хто володіє потрібного інформацією і добровільно не повідомить її поліції, буде розстріляно разом із сім’єю за наказом від 27 травня про запровадження надзвичайного стану.

Усі, хто надасть свідчення, можуть бути певні в суворій конфіденційності процедури.

Крім того, усі власники будинків, квартир і готелів тощо у всьому Протектораті зобов’язані, починаючи з 28 травня 1942 року, реєструвати в поліції всіх осіб, які в них проживають і досі не зареєстровані в поліційних відділках. За невиконання цього наказу покарання смерть.

Обергрупенфюрер СС

Голова поліції

при Райхспротекторі Богемії та Моравії

К. Г. Франк

228

Чеський уряд у вигнанні заявляє, що замах на чудовисько, яке зветься Гайдріхом, є одночасно актом відплати, відмовою змиритися з нацистським ярмом, а також учинком, символічним для всіх поневолених народів Європи. Постріли чеських патріотів — це свідчення солідарності із союзними державами й віри в остаточну перемогу, яка незабаром прогримить по всьому світу. Під кулями німецьких каральних загонів знову гинуть чеські громадяни. Але цей новий напад нацистської люті захлинеться перед незламним опором чеського народу й лише загартує його волю й рішучість.

Чеський уряд у вигнанні закликає населення ховати невідомих героїв і попереджає: на тих, хто зрадить їх, чекає справедлива кара.

229

Полковник Моравець отримує на свою цюріхську поштову скриньку телеграму від агента А-54: «Wunderbar[71] — Karl». Пауль Тюммель, він же А-54, він же Рене, він же Карл, ніколи не зустрічався ні з Ґабчиком, ні з Кубішем і не брав прямої участі в підготовці замаху. Але одним простим словом він передав відгомін тої неймовірної радості, яка охопила борців із нацизмом по всьому світу, коли вони почули цю новину.

230

До квартири консьєржа дзвонять. Це Ата, молодший син Моравців, він прийшов по Вальчика. Консьєрж не хоче відпускати гостя. Той може жити в мансарді на шостому поверсі, там його ніхто не шукатиме… Вальчикові дуже подобаються пиріжки, які пече дружина консьєржа: як мамині, каже він. Тут десантник грає з господарями в карти й слухає радіо Бі-бі-сі. Першого вечора йому довелося сховатися в підвалі, тому що до будинку зайшов ґестапівець, але загалом Вальчик почувається в цих людей у безпеці. «Тоді чому б не лишитися тут?» — наполягає консьєрж. Вальчик пояснює, що дістав наказ і як солдат мусить йому підкоритися й приєднатися до своїх товаришів. Консьєржеві немає чого хвилюватися, їм підшукали надійну криївку. Десантник вдягає пальто, чіпляє на ніс темні окуляри і йде за Атою, який має привести його до нового сховку. Вальчик забуває в консьєржа книжку, яку подарував підпільникові його попередній переховувач. На внутрішньому боці обкладинки книжки написано ім’я її власника. Він завдячуватиме своїм життям забудькуватості Вальчика.

231

Капітулянство й запобігливість — ось два джерела, що живлять мистецтво зради, у якому старий президент Гаха, такий самий недоумок, як і його французький колега Петен, вочевидь досягнув неабиякої майстерності. Щоб засвідчити свою вірнопідданість, він від імені маріонеткового уряду, який очолює, вирішує подвоїти винагороду за злочинців. Тепер голови Ґабчика й Кубіша оцінюються в десять мільйонів крон кожна.

232

Двоє людей, що наближаються до дверей церкви, ідуть туди не для того, щоб відвідати службу. Православна церква Святих Кирила й Мефодія, що колись була католицьким храмом святого Карло Борромео, — це масивна будівля в середмісті Праги на вулиці Рессловій, що схилом спускається від Карлового майдану аж до берега Влтави. Учителя Зеленку, відомого також на псевдо Дядечко Гайський, зустрічає православний священик отець Володимир Петржек. Зеленка привів йому свого друга. Сьомого. Це Ґабчик. Його підводять до люка, і словак спускається драбиною до церковної крипти. Там, де колись у кам’яних комірках спочивали рештки померлих, Ґабчик знову бачить своїх друзів Кубіша й Вальчика, а також лейтенанта Опалку і ще трьох десантників: Бубліка, Шварца й Грубого. Зеленка приводив їх сюди одного за одним, тому що ґестапо не припиняє обшукувати квартири по всьому місту, але ще не додумалося нишпорити в церквах. Залишився один-єдиний десантник, про якого нічого не відомо. Карела Чурду так і не знайшли, ніхто не знає, де він, переховується чи арештований, не знають навіть, чи він досі живий.

Поява Ґабчика збурює всіх мешканців крипти. Друзі бурхливо радіють і кидаються його обіймати. Словак насилу впізнає Вальчика, що пофарбувався на брюнета й надбав тоненькі темні вусики, і Кубіша із синцем під набряклим оком і ще не загоєними ранами на обличчі. Ґабчика самого переповнюють емоції, він то плаче, то заливається сміхом. Він вочевидь неймовірно щасливий бачити своїх друзів цілими й майже неушкодженими. Але він страшенно засмучений тим, як усе обернулося. Ледве товариші випускають його з обіймів, як Ґабчик заводить гірку літанію, до якої його побратимам