Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

- Ну хоч ти мені друг, Фон. Не тягнеш на побачення мою дружину. За це я тобі дарую учня, який прославить вчителя, тобто тебе, у віках. Он бачиш того здібного пажа? То юний поетичний геній. 

Звісно Змій старався для себе, бо той юний геній прославлятиме у віках самого Змія.

-  І заодно місце не буде пусте на семінарі, Фон. Бери, не пошкодуєш.

І він жестом підізвав пажа, який миттю забув про Інгвара і наче на крилах підлетів до двох своїх кумирів - Найкращого Менестреля і Найзвитяжнішого Лицаря.

Користуючись нагодою, поки про мене всі забули, я  витягла з кишені Фона чисто випадково заникані ним золоті зі скарбниці пана судді. І кинула їх у шолом Інгвара, який він тримав під пахвою і чухав потилицю, роздумуючи, чого не послухав пажа і поставив на страту всі мідяки що були в торбі. Заздрив пажу, бо той виграв все. І хвалив себе, що не просадив хоч золоті, які йому дісталися під час короткочасних опадів. І тепер може їх зі спокійною душею пропити з фанатами після турніру.

У шоломі дзенькнули нові короткочасні опади.

Лицар побожно глянув на небо, вдячно поцілував кожну монету і оформив собі симетричний флюс на лівій щоці. 

Проста, цільна душа. От чому не він моя пара?

Та що вже зробиш.

Паж тим часом сяяв від гордості, бо аж два його кумири виявили зацікавленість цим поетичним - хаха - талантом. І уже щось наспівував і проговорював речитативом.

А цей Фон - ви тільки подивіться на нього - ні слова про кров з очей.

Мабуть, малий плагіатор ще не переказав мою баладу. А жаль. Я б на це подивилася - і на кров з очей, про яку так часто розводиться пан професор, і на те, що буде пажу за розголошення державних таємниць.

І тут ця личинка менестреля притисла долоні до почервонілих щік і безпомічно озирнулася. На свого хазяїна звісно - бо тут до цінителів поезії й співів підійшов лицар Інгвар.

Явно, щоб повідомити двом преподам, що вони вільні. А це його паж. І йому треба підробляти харчі, сідлаючи лицарського коня й співаючи на площі в перервах між раундами турніру.

- О, точно! - ляснув себе по лобі принц-консорт. З вашими судами все на світі пропустиш.

І підізвав герольда, щось прошепотів йому на вухо.

А той як гаркне на всю площу перед замком, що розпорядниками турніру сьогодні будуть молодожони. Тобто ми зі Змієм.

І щасливець пан ректор судитиме поєдинки, а його прекрасна - ага, нарешті хоч хтось це помітив - молода дружина вручить переможцю шовкову косинку. А той може об’явити молоду  своєю прекрасною дамою,якщо у неї його раптом ще немає.

Хаха.  Бачили б ви пана Змія в цей момент. Чисто ділові відносини, нічого такого не було, прекрасний народний звичай, освячений віками. - все, як він і казав.

Хі-хі.

- Не хвилюйся, Змію. - шепнув принц-консорт співчутливо, а я все розчула. - Не хвилюйся, кажу тобі! Всі, хто може претендувати на перемогу, уже при дамах.

Пан ректор трохи заспокоївся, і ми рука об руку, тобто моя рука зверху на його ручищі, піднялися в центральну ложу. 

Подивитися було на що.

Лискучий ряд лицарів на полі, красиво вбрані коні, а вже глядачі - то просто пісня, такі винахідливі й гарно прикрашені.

Хто прийшов раніше - зайняли місяці на галереях будинків, що оточували замкову площу, звісно заплативши господарям балконів. А ті, хто спритніший, уже вилізли на поміст, який приготували для страти моєї істинної пари, але він не знадобився на жаль.

Пан ректор, відомий стратег і знаний у широких  колах тактик мовчав і щасливо посміхався, а своїм реплікам відвів  роль декорації, якій належало підтверджувати все, що я скажу і навіть подумаю, а також будь-які мої тези й аргументи в будь-яких суперечках.

- Так, місіс Змій, абсолютно вірно, мем, так воно і було, моя єдина і вічна любов, безперечно, це правда, так, мем, ви маєте рацію, саме так, точніше і сказати не можна. - приблизно такий набір з дозволеного у військових статутах при бесідах з принцесами. Цікаво, чи надовго його вистачить. Бо притаманна йому манера повчати й перечити на кожному кроці себе колись та видасть.

- Цікава я знати… - закинула я гачка і зробила театральну паузу, але він не перебивав. - А де поважні заміжні дами беруть шовкові хустинки, щоб пов’язувати їх на руку переможцям.

- Чому це обов’язково на руку, адептко Тян, тобто моя обожнювана паро? - одразу й вийшов з образу пан ректор. - Нащо обов’язково на руку? Це старомодно, повірте знавцеві. А то ще іноді на голову в’яжуть, на ніппонський манер, уявіть тільки!  На списа ж можна. Красиво, усім видно й пристойно.

Ах ти ж. Я тобі з’їду з теми. 

Тільки хотіла запитати, а куди йому його дама серця пов’язувала хустинку, як до нього дійшло. 

- Адепте Валеріан. У пам’ять сьогоднішнього свята дозволяю вам принести моїй прекрасній половині шовкову хустку пристойних кольорів без усяких двозначних малюнків типу сердець, нанизаних на стріли чи чогось такого. Одна нога тут, друга знову тут через п’ять хвилин.

От  тобі, адепте, і звільнення від смуги перешкод, хе-хе.

Валеріан, однак, на диво швидко впорався. Ну тобто крамничка з колоніальними товарами була на цій же площі. А от продавчині її зачинили й пішли дивитися турнір. 

Але коли їм повідали, що товар з їх ятки буде головним призом, дівчата в кімоно швидко зголосилися стати спонсорами турніру, аби лишена хустині збереглися оті вишиті золотом оси, квіти й дракони - їх фірмовий знак.

Змій згодився на драконів і квіти, на ос покривився. Видно, що вони йому щось неприємне нагадали. Але дозволив. І я тепер обмахувалася червоною совковою шматинкою й  думала, на кого б могла поставити, якби у мене ще залишилися гроші. 

І тут  мій Змій з дуже турботливим виглядом спитав, чи не треба мені дріб‘язок на ставки. А він може й порадити на кого ставити, бо знає майже всіх лицарів. 

І моментально видав мені аж п’ять золотих - практично половину свого золотого запасу. Щось він занадто швидко вчиться. Оця парність - все через неї. Він буде швидше викручуватись, а я що - повільніше? Ні, так не піде,  треба чимшвидше знайти засіб.  Мені ще тільки одраконитись не вистачало.