Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

ТЯН

Ну всі ж в курсі, чому наречена на весіллі в білому? Ні? А тому, що це найщасливіший день у її житті. А наречений тоді чого в чорному?

Того самого.

Тільки зараз в чорному я. В чорному бальному платті, подарованому мені як старшій родичці самої себе. Сукня трохи збіглася, бо намокла у Кринжовій трясовині, а потім висохла від вітру, коли я летіла до цього Змія на крилах лебедя. І тепер мене обтисло так, що важко дихати. Добре, що фамільні перли не зсідаються від дощу, бо мене тоді б остаточно придушило. Вони все ще у мене на шиї. А на ногах - драні кеди, які не винесли мандрівки по болоті. Невимовна краса, самі розумієте. А той негідник весь в білому, свіжий, як троянда з вінка її величності, й посміхається щасливо, нахиляється до мене і привселюдно цілує. А потім затуляє бестижі очиська й зітхає, наче від насолоди.

Чого б це? Тхне від мене конячим потом, бо за п’ять днів подорожі хоч-не-хоч, пахнутимеш так, як те, на чому подорожуєш. А зачіска після зливи, польоту й перегонів на конячій шиї… Ну вона у мене завжди така, якщо дивитися правді в очі. Тут ні жалітися нема на що, ні хвалитися.

А цей лицемір удає, ніби я красуня в білому і його єдине неземне кохання, пахну райськими ліліями й все таке. Бісить.

Зате панові ректору не треба удавати, що він рідкісний екземпляр дракона в білому. Бо він білий дракон і є, таке от соупадєніє.

Ну такоє. Традицій не порушено,  мене врятували в останній момент, розчаклували й після всього, що між нами було, зі мною оженилися - як чесна людина. І чорно-біле поєднання збережене.

Тобто наше подружжя буде ідеальним. Бо у шлюбі що головне? У шлюбі головне - баланс. Так сказав замковий капелан. Бо він  завжди  оголошує проповідь, коли когось вінчає. Правда зазвичай перед вінчанням, а не після. Типу зі свого величезного целібатного досвіду дарує молодим перли мудрості про шлюб і сім’ю, батьківські настанови й повчання.

Бо потім уже повчай, не повчай - справа зроблена.

Так от баланс - це у подружньому житті головне.

- Цікава концепція, панотче. Не так швидко, я записую. Тобто якщо баланс порушити, це призведе до витрати рівноваги й парн… тобто шлюб, може почати розпадатися і врешті  зруйнується?

- Я вражений, адептко. - замковий капелан навіть перервав проповідь і глянув на мене уважно. - Наскільки точно і швидко ви вловили суть, неймовірно! І до речі, чому я не пам’ятаю вас на недільних проповідях? Таку яскраву зовнішність і ясний розум важко не помітити…

- Я б вас попросив панотче. - моментально встряв Змій. - Ви розмовляєте з моєю законною дружиною. Законність шлюбу досягнута й з вашою посильною, але не дуже важкою допомогою. І як у вас після цього язик повертається призначати їй побачення? Ви не бачите, що я тут і все чую?! Ви безсмертний???

- Тааак, і це законспектуємо. Законність для парності - важлива. І якщо магія визнає якусь дрібницю незаконною,то з цього може вийти. може вийти…

Ну що знову, нащо заважати мені мислити й шукати науковий підхід?

- Кгм, шановний ректоре, вперше чую, що запрошення на проповіді й інтелектуальні духовні бесіди - то побачення. - розводить руками панотець. -  І як ваш духовний наставник застерігаю. Ревнощі - то чудовисько з зеленими очима, як той казав. 

- Який ще той? - чіпляється до слів Змій. 

Панотець явно не врахував, що має справу не з адептом. А з цілим ректором і переможцем усіх олімпіад, які не виграла її величність. 

- Той. - підтверджує капелан. - Шакеспіаре якесь. 

- Ага. Дякую. - чогось радіє  ректор. -  Адептко Тян, ви чули, що цей так званий духовний отець сказав про вас?

- Про мене? Ну я ж не глуха. Він сказав, що  я вловила суть про баланс. А також - що я здібна. Так і є. І він мене ще не знає, але взнає. Або це я сказала. Або подумала. Не збивайте мене, я пишу план дослідження про парність.

- Не хотілося б вас засмучувати адептко. - вкрадливо почав Змій, що явно зібрався мене засмутити за всяку ціну. -  Ви от вся в науці, моя найгеніальніша паро, а цей,  гм, капелан - не повірите, я сам в шоку. Він  вас назвав чудовиськом. Через ваші прекрасні зелені очі. І ви після цього підете на його проповіді? Він там вас ще не так обізве.

- Не чула. Але очі в мене дійсно зелені. І я в якомусь сенсі чудовисько. Хоча це в минулому. Я більше не темна володарка, яку не можна називати. Я та, що відкриє таємницю парності, яку не можна називати. Тобто Тян.

- Он воно як. - ввічливо з’їхав пан ректор.

- І якщо для цього треба ходити на ті занудні проповіді, ну ок. - засмутила я його на всі гроші. - Обітниця, то вам не хвіст собачий пане ректоре. Вам цього не можна не знати, ви ж лицар. На вас обітниць, як на вовку-перевертні  бліх, перепрошую, принце, тобто професоре Фон.

- А чого ви мене перепрошуєте адептко? Невже вирішили перепросити за доставлені незручності?

- Які ще незручності моя найкоханіша у всіх світах дружина тобі доставила, Фоне.? - моментально перемкнувся на новий подразник пан ректор, а панотець поспішив піти від гріха подалі.

- А, ніякі, проїхали, забудь. Випустити з рук чесно вкрадену половину золотого запасу імперії - яка ж то незручність, правда, адептко?

- Ну як вам сказати, принце. Тобто професоре. Все має свою ціну. І дружба. і Кринжова трясовина. І моє мовчання про те, чи хтось повернув все, що бачив у скарбниці.

- З вами неможливо сперечатися, адептко Тян. - блиснув очима-жаринами принц-консорт. До речі автомат на весь курс віршеплетіння - мій весільний подарунок. І не смійте відмовляти, образите. Я чув вашу обітницю. І схвалюю наміри ходити на всі лекції й семінари, включно й мої. Але кров з очей - то некрасиво. А вона у мене тече, коли я читаю ваші шедеври. Від захвату, звісно, але Ружена, тобто її величність, сердиться і каже, що це некрасиво.

І тут Змій знову виявив фамільну підступність