Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 55

POV Адам

Якщо тобі здається, що ти розумніший за всіх, то знай, тобі це здається.
 

_______________________________________________________________________________

Убити чи не вбити? Ось у чому питання. Чи ні, краще так: забрати одразу або нехай нагуляється? Ррррргхррр, я готовий її просто розірвати! Нестерпне дівчисько! На кому я одружився, боги, підкажіть? Немає моїм нервам спокою, не таки й навряд чи буде. Даремно я наговорив їй усі ті гидоти, але інакше не міг! Алекса... ти б одразу полізла б розбиратися і вдавати з себе детектива! Люба, я не міг тобі цього дозволити.

Вислизнула як вертка змійка. Обдурити її очікування... мрії... Це безумовно не входило в мої плани, але хіба я маю ризикувати своєю парою. Милою. Доброю. Сором'язливою парою... Іронія вибору полягатиме в тому, що це не вона залежить від мене, а я від неї.

Упевнений, доля підготувала вже план для нас двох і так просто війною все не закінчиться. Я перегризу горло всім, хто тільки посміє доторкнутися до неї. Якщо любов від тебе вислизає, дай їй ілюзію для уповільнення. Ніколи так давно я не хотів жити людиною. Точніше зовсім ніколи не хотів. Казками про "істинну" пару вовченят годували батьки з самого дитинства, бо краще одразу знати про можливе, аніж, зіткнувшись, втратити.

Як же Алекса дратує! Маленька моя, слабка, але водночас така сильна... Любить мене, але відкидає. Протиріччя. Завжди й у всьому в неї протиріччя!

О, Місяць! Невже, я повинен все це терпіти? Так, повинен.

День і ніч змінювалися низкою і часом я вже губився в днях. Скільки її зі мною не буде? І чи прийде вона сама...

Поруч сновигали працівники і я ніяк не міг переключиться на роботу. Дейв увійде в нашу зграю як свій. Новий вовк. Я рідко коли помічав хоч якісь емоції перевертнів стосовно фей або відьом. Останніх, до речі, вони недолюблювали зовсім. А мені хотілося миру. У чому була причина воювати? Якщо вона і була, то з відходом старого Альфи зникла. Потрібно відновлювати мир і плювати на вимоги Ельфів. Гостровухі зовсім з котушок з'їхали. Захист кордонів захистом, та тільки життя невинних людей дорожче.
Іноді мені здається, що якби не та безглузда суперечка з молодняком зі зграї, я б не став Альфою. Не мав би такої сили, проблем, влади і... моєї коханої Алекси. Адже того повного місяця, коли вперше побачив її біля дерева в парку, я тільки тікав із зустрічі з бетою. Іронія... всюди вона.

У мене ніколи не було мети стати Альфою, тим більше всіх 4-х кланів (здебільшого, на ділі ж, їх більше). Коли я сперечався з хлопцями, щоб довести свою силу і перевагу, під кінець, я навіть і не думав, що виграю. Знав, що зможу, але чи точно? Ось цього не знав.

З приходом влади, до мене так само прийшов нескінченний головний біль у вигляді занудних жополізів та інших дрібних сошок, які мають хоч якусь вагу за час правління попереднього Альфи. Розігнати всіх їх не становило величезної проблеми, але становило багато праці.

Батьки завжди були горді за мене і раділи будь-якій перемозі, але цій... Одразу попередили, що буде дуже важко. Надто гостро і важко. Не дивно, коли кожен хоче твоєї смерті, виправдовуючи свої дії "відновленням справедливості". Я перший, хто за останні двадцять п'ять років зумів перемогти ватажка. До цього кандидати вилітали одразу. А я зміг. Цього не очікували, та й сам не очікував.

Але не думаю, що це був би величезний привід для вбивства. Хех, ні людей, ні надприродних у цьому плані, я ніколи не зрозумію. Мене не хвилюють наслідки, які можуть зашкодити моїй репутації. Єдине про що я можу зараз думати, так це - моя Алекса. Її безпека має бути понад усе, але який у цьому сенс, якщо на кімнату, дівчину, яку добре охороняють, і, в принципі, територію, яку добре охороняють, все одно нападають? Це був величезний ризик, ось так взяти, і відпустити її до бабусі. Я стільки разів обмірковував потрібні й підходящі варіанти. Можливі. Але всі вони сходилися до того, що без моєї присутності і величезної орди охоронців, моя дружина більш непомітна і в більшій безпеці, ніж зі мною... Визнавати це до болю неприємно, але чого вже правду таїти?

Лише кілька фактів... Ще зовсім небагато, коли збіжаться секунди... Ми зможемо бути знову разом, мій Місяць. Наше щастя продовжить свою історію, я про це подбаю.

Допоки живі виродки, які можуть заподіяти шкоду моїй країні та моїй коханій, я маю розв'язати питання їхнього існування. Інакше... позбавлення неминуче. Було б усе справді, куди простіше, якби я міг спокійно вбити всіх, кого вважаю небезпечним. Але... вважати можна кого завгодно, а правду розгледіти, спробувати варто.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно