Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

- Заспокойся. Поводься як ні в чому не бувало і не нервуй. Скажеш, що попросила допомогти з шафою. Боялася з незнайомими чоловіками у квартирі залишатися. Зрозуміла?

Я киваючи, зовсім не впевнена, що впораюся. Догралися.

- А тепер іди і відчини двері, інакше він точно щось запідозрить, - підштовхує мене в бік коридору чоловік.

Я поправляю волосся, роблю кілька глибоких вдихів. Уся палаю. Відкриваю двері і видавлюю з себе посмішку, побачивши батька.

- Привіт, дочко. Ти у ванній була? - обіймає мене і дарує легкий поцілунок у щоку. - Як у тебе справи?

- Ні, я… просто нікого не чекала, тому вирішила, що подзвонять і самі підуть. Ти проходь, мені сьогодні шафу привезли, тому так не прибрано. Чому не попередив,  я б хоч приготувала щось?

- Та спонтанно все вийшло. Я додому збирався, але мама наполягла, щоб я тебе провідав. А ти не ... - Батько помічає на вішалці пальто Даміра і замовкає. Опускає погляд на чоловічі черевики. - У тебе гості? Чи збирати шафу ще не закінчили?

- Ну, можна і так сказати, - сміюся і виходить досить істерично. У цей момент, наче ні в чому не бувало з кухні з чашкою кави, виходить Дамір.

- Несподівана зустріч, Стасе, - вимовляє першим, наче ні в чому не бувало. При цьому не видає із себе жодної емоції, він, на відміну від мене, вміє тримати свої почуття усередині.

Тато завмирає, вираз його обличчя стає кам'яним. Він дивиться на Даміра, потім на мене. Розглядає уважніше, ніж зазвичай. І я дуже сподіваюся, що мої губи не припухлі після поцілунків і бліді сліди на шиї з-під волосся не помітні.

- Дуже. Несподівана зустріч. Так, - повільно вимовляє батько, примружившись. Від нього у бік Даміра одразу ж відчувається агресія. Він дивиться на чоловіка з підозрою, поки не розуміючи, що тут відбувається. - А ти що тут робиш?

- Це я його запросила, - тараторю, встряючи в їхню розмову. - Ходімо на кухню, я там каву заварила. Або….- Переводжу погляд на Даміра, - або тобі ... вам, - швидко виправляюся, - пора вже йти?

- Адже ми домовилися на «ти», Авроро. Ні, у мене є ще зайві хвилин двадцять, так що я із задоволенням поговорю з твоїм батьком про справи, якщо вже випала така можливість.

Вони з батьком кивають один одному, при цьому обоє шалено напружені. Ми йдемо на кухню, чоловіки займають місце за столом навпроти один одного, я ставлю перед батьком свою чашку кави, на середину столу тарілку з піцою.

- Дамір погодився побути тут, поки мені шафу збирали. Я боялася з незнайомими чоловіками в квартирі сама залишатися, - моє пояснення звучить шалено жалюгідно.

Я кидаюся між столом та холодильником. Знаходжу сирну нарізку та кілька пончиків. Кошуся на чоловіків, не знаючи куди себе подіти.

- Ти можеш поки що прибиранням далі зайнятися, не думаю що чоловічі розмови про справи будуть тобі цікаві, - намагається відправити мене в іншу кімнату тато. Я мнуся, але зрештою погоджуюсь. Востаннє кидаю погляд на Даміра, дуже сподіваюся, що їхня розмова не закінчиться тим, що батько його зі сходів спустить.