Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Схоже, сукня йому не сподобалась… – тихо проговорив Черепус.
– Гадаєш? – з губ зірвався нервовий сміх.
– Впевнений. А ще, думаю в тебе непогано виходить його злити. А розізлити неможливо тільки того, хто нічого до тебе не відчуває.
– Нехай первісний дракон захистить мене від його почуттів!
Я скинула на підлогу розірвану сукню.
Розглядаючи розідрані краї плаття в голову прийшла шалена думка. А що, як просто зашити його та знову надіти?
Мимоволі посміхнулася.
От тільки де нитки взяти? Бетсі навряд чи дасть мені навіть дірку від бублика.
Підійшовши до столика, порилася у шухляді й витягнула звідти маленькі ножиці.
На вікні висіли темні штори. Піднявши одну з них, відрізала довгий шмат тканини. Достатньо тонкий, щоб пролізти у невеликий отвір і достатньо товстий, щоб не порватися.
Схопивши сукню, ножицями прорізала симетричні дірочки вздовж нерівних країв, а потім просмикнула в них стрічку зі штори.
Вийшло щось на кшталт довгої шнурівки. Ще й розріз був такий, що одна нога відкривалась майже до самого стегна.
Надівши сукню, стягнула і зав'язала кінці стрічки.
– Ну, як? – повернулася до Холодного.
– Думаю, ще жахливіше ніж було, те що треба, якщо ти хочеш остаточно його збісити.
Я стенула плечима. Можливо цього я і хотіла – вже і сама не розуміла. Як би я себе не поводила, драконоборець все одно мене ненавидить.
Трохи більше або трохи менше – яка різниця?
У ванні було дзеркало, тож я вирішила подивитись.
Покрутившись туди-сюди, дійшла висновку, що в такому вигляді більше схожа на відьму, аніж будь-коли до того в житті. Не вистачало тільки розпустити волосся і на мітлу сісти.
Чомусь люди завжди уявляли відьом літаючих на мітлі. Маячня! Навіщо так ускладнювати собі життя, коли можна відкрити перехід? Шкода, що в мене на таке сил не вистачало!
Я вже майже вийшла з ванни, коли почула віддалені голоси.
Спершу, не могла зрозуміти звідки лунає звук і подумала, що з вікна, та як тільки вийшла за двері, голоси стихли.
Я повернулася назад і прислухалася. Здавалося, що голоси линуть просто з підлоги.
Схилившись, побачила невеличкий отвір у кутку ванни. Певно, для виходу пари.
Я підповзла до нього і напружила слух.
Голоси то наближувались то віддалялися.
Нарешті, змогла розібрати фразу:
– Ти її бачила?! Справжню відьму?
– Так, уяви собі, я чула як батько і брат обговорювали те, що Айван тримає відьму в замку. – цей голос я впізнала.
Мила Іветта, невже це ти?
– І навіщо це йому?
– Не знаю, та я такого терпіти не збираюсь! – гаркнула дівчина – Ти б її бачила – у сукні, із зачіскою, наче Лерда! Шкода я їй волосся не повидирала!
– Ой, Іветто, страшно! Ти що! – налякано відповів тонкий голос.
– А нема чого боятися, по-перше – магії в неї кіт наплакав, я сама чула, як Арман це казав, а по-друге – у замку майже неможливо використовувати магію, принаймні, тільки сильна відьма зможе.
– Нічого собі! – прогудів інший голос – І що ти збираєшся робити?
– Я дещо придумала …
Почувся якийсь тріск і частину фрази я не розчула.
– Так от, – продовжувала Іветта – я попрошу його показати нам відьму!
– Айван ніколи не погодиться! – відповіла інша дівчина.
– Погодиться, якщо ви мене підтримаєте, до того ж у день свята, він не зможе мені відмовити.
– Ой, а мені кортить її побачити! – пролунав низький голос.
Голоси віддалялися і як я не прислухалася – більше нічого не почула!
Та і того, що підслухала вистачало, щоб зробити висновки.
Отже, намічається якесь свято і ця дурепа хоче, щоб Айван виставив мене на ньому, наче дику тварину, що впіймали й держать в клітці.
Тільки, навіщо це їй?
На що вона сподівається?
Я переказала почуте Черепусу.
– Не подобається це все мені, Даная. Нема нікого більш мстивого, аніж ревнива жінка.
Я фиркнула.
– І що вона зробить? Навіть якщо мене приведуть туди?
– Не знаю, та вочевидь, вона сподівається від тебе здихатись, тож хорошого чекати не доводиться.
Раптово в голову прийшла ідея. Хочуть відьму? Буде їм відьма!
Я стягнула з себе чорну сукню і сховала її під матрац, на той випадок, якщо Айван звелить Бетсі її викинути.
– Ти що робиш? – спитав Холодний.
– А нічого, буде їм відьма! – хіхікнула.
– Даная, не роби дурниць!
Я тільки криво посміхнулася і витягнувши із шафи іншу сукню, переодяглася.
Як раз вчасно, тому що двері відчинилися і я побачила Вейрена. Після нашої останньої зустрічі, мене від нього мороз пробирав.
– Пішли відьма.
Коли ми прийшли до башти й піднялись нагору, драконоборець всівся на стілець у кутку і втупився в мене.
– Що варити сьогодні? – спитала.
– Лерд Айван повинен був тобі сказати. – неохоче відповів він.
– Утім, він не сказав.
– Укріплююче зілля, і зілля, що загоює важкі поранення.
Я кивнула. Полиставши довідник, який на диво почав краще мене слухатись, підібрала потрібні трави. Назвала їх чоловікові й він згідно хитнув головою.
І все ж таки, мене неабияк дивувала така кількість трав у Бладарі! Деякі з них просто не могли тут рости, тож, напевно, їх доставляли здалека.
– І що відьма, як тобі живеться? – спитав Вейрен.
Я здивовано глянула на нього, не знаючи, що відповісти.
– Боїшся відповідати? І правильно робиш! Мені от що цікаво, як ви погань відьомська, дітей народжуєте? Як може жінка, що запросто вириває серце з грудей немовляти, сама когось народити?
Я зібгала губи.
– Я нікого не вбивала. – прошепотіла, вкидаючи потрібну траву в казан.
– Так, я це знаю, інакше ти б тут не стояла. Лерд, звичайно, всього нам не скаже, та навіть мені зрозуміло, що ти тут не тільки, щоб зілля варити. Я б навіть подумав, що ти його чимось обпоїла, та ні. Тільки не Айвана Кривавого! В будь-якому разі, сподіваюся, що як тільки він з тобою покінчить, ми всі побачимо, як твій труп зжеруть Верани.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.