Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Борис закривав її гучний рот поцілунками, ні скільки не думаючи про можливих випадкових свідків їхньої пристрасті. Саша відчайдушно приймала його в себе, майже так само як і завжди. Але цього разу щось було інакше. Наче вона більше не тримала Бориса на відстані, впускаючи його так глибоко, наскільки це було можливо. Вони немов стали одним цілим, два захоплених хтивістю безбожника. Припадаючи одне до одного губами, вони обидва вибухнули сліпучим огразмом. Як і завжди, практично одночасно. Тільки цього разу Саша не прагнула швидше позбутися його обіймів. Лише поцілунки її стали трохи повільнішими і вдумливішими.

— Я скучив, — прошепотів Борис, розірвавши поцілунок.

— Я теж...

— Нам пора.

Жіноче коліно повільно сповзло з його стегна, і в похмурій тиші порожньої приймальні почулося ледь чутне "цок" тоненької шпильки.

Задоволено посміхаючись, Борис застебнув штани, поправив сукню на Саші. Навіть у напівтемряві було видно, як розчервонілося її обличчя, як блищить спітнілий лоб.

— Мені б привести себе до ладу, — розгублено пробурмотіла чародійка. — А то як у такому вигляді йти до людей...

Борис кивнув, пройшов до столу секретаря. Порившись у шухлядах, витягнув пухку пачку вологих серветок і простягнув її Саші.

— Недобре брати чуже, — з докором сказала вона.

— Та я взагалі покидьок, — усміхнувся Борис.

Він із цікавістю дивився як вологі, вкрадені серветки стирають із прекрасного тіла коханої сліди їхнього тваринного сексу. Потім забрав брудні серветки і просто кинув їх в урну.

— У понеділок секретарка буде дивуватися, хто тут у неї копався, — захихотіла Олександра.

Борис усміхнувся у відповідь. Плювати він хотів на секретаря. Та й на все інше, власне теж. Він милувався своєю рудою чаклункою і був абсолютно впевнений, що це не кінець, а навпаки, початок. Про майбутнє, нехай не безхмарне, але неодмінно щасливе, говорили її очі, її губи, її тіло.

— Ну що підемо? — боячись остаточно втратити голову, запропонував Борис.

Олександра оглянула себе в невелике дзеркало на стіні, оглянула свого чоловіка.

— Ширинку застебни, — посміхнулася вона, і вказала рукою кудись у підлогу. — А це що?

— Де?

Борис простежив поглядом у напрямку її руки. На підлозі лежала коробочка. Синя, оксамитова, квадратна. Таларські застебнув блискавку на штанах і, піднявши футляр із підлоги, став перед Сашею на одне коліно.

— Давай одружимося?

— Борис...

— Ну що? Я кохаю тебе!

Він відмовлявся вірити в те, що Олександра його зараз пошле. Цього просто не може бути. Адже секунду тому Борис повірив, що в них усе добре! Невже все закінчиться ось так!

— Борю... Я...

— Що "Борю"? — Таларські піднявся на ноги. — Не кажи мені, що тобі треба подумати, або інше. Я кохаю тебе, ти кохаєш мене. У чому річ?

Олександра запустила п'ятірню у волосся і відкинула руді пасма з чола.

— Та вагітна я.