Читати книгу - "Подорож на Місяць"

Перед тим, як почати спробу, звірили цей інструмент із звичайним термометром, і Барбікен був готовий узятися да справи.

— Як ми це зробимо? — спитав Ніколл.

— Нема нічого легшого, — відповів Мішель Ардан, що ніколи не визнавав ніяких труднощів. — Швидко відчинити ілюмінатор і кинути туди термометр; він ітиме за снарядом із зразковою слухняністю; через чверть години вийняти його…

— Рукою? — спитав Барбікен.

— Рукою, — відповів Мішель.

— Дивись, друже, не висувай її туди, — відповів Барбікен, — бо рука, коли ти виймеш її звідти, буде крижиною.

— Хіба?

— Ти відчуєш біль, немов від страшенного опіку, який буває від розпеченого до білого жару заліза. Бо чи виходить раптом тепло з нашого тіла, чи входить туди так само, — це однаково. Крім того, я не певен, що предмети, викинуті з нашого снаряда, ще йдуть за нами.

— Чому? — сказав Ніколл.

— Бо якщо ми летимо в атмосфері, хоч яка б вона була нещільна, ці предмети уповільнять свій хід. Крім того, темрява заважає нам довідатися, чи є ще вони навколо нас. Отже, щоб не загубити нашого термометра, ми прив'яжемо його, і таким способом нам буде легше висунути його назовні.

Все було виконано за порадами Барбікена. Через швидко відчинений ілюмінатор Ніколл кинув у простір прилад, який тримався на дуже короткому мотузку, щоб можна було швидко витягти його назад. Ілюмінатор був відчинений лише протягом секунди, але цього було досить, щоб впустити всередину лютий холод.

— Тисяча чортів! — вигукнув Мішель Ардан. — Такий холод може заморозити навіть білих ведмедів!

Барбікен почекав з півгодини, час більш ніж достатній, щоб дати змогу термометрові спуститися до температури простору. Потім термометр був швидко витягнутий з отвору ілюмінатора.

Барбікен глянув на його показання і сказав:

— Сто сорок градусів нижче нуля за Цельсієм.

Пуйє був ближчий до правдивого визначення, ніж Фур'є.

Така жахлива була температура зоряного простору! Така була, мабуть, і температура місячної поверхні, коли нічне світило втрачало через випромінювання все те тепло, яке давали йому п'ятнадцять сонячних днів.

Барбікен і його товариші мало непокоїлися за майбутнє, яке готувала їм ця металева тюрма в безкрайому просторі. Замість того, щоб сушити собі голову над тим, куди прямує снаряд, вони використовували свій час на спроби, немов спокійно сиділи в своєму робочому кабінеті. Такі загартовані люди не мали часу на хвилювання й турботи і спокійно продовжували свою справу.

Правда, вони не були більше господарями свого снаряда, вони не могли ні загальмувати його ходу, ні змінити його напряму. Моряк змінює по своїй волі курс свого судна. Аеронавт може керувати вертикальними рухами свого аеростата. Вони, навпаки, не мали ніякої влади над своїм вагоном, і їм залишалось тільки терпляче дожидати і «дрейфувати», як кажуть моряки.

Була восьма година ранку того дня, який на Землі називається 6 грудня. Вони були поблизу Місяця і навіть так близько, що він здавався їм гігантським чорним екраном, який заслоняв велику частину неба. Відстань до нього неможливо було визначити. Снаряд під впливом нез'ясовних сил пройшов менш як за 50 кілометрів над північним полюсом супутника Землі. Але чи протягом двох годин, що він перебував у конусі тіні, збільшилася чи зменшилася ця віддаль? Бракувало будь-яких вихідних точок, щоб визначити напрям і швидкість снаряда. Може, він швидко віддалявся від місячної поверхні, отже, мав незабаром вийти з глибокої тіні. Може, навпаки, він наближався до неї і через хвилину повинен зачепити якийсь високий пік невидимої півкулі, що закінчило б подорож і спричинилося б до загибелі мандрівників.

Навколо цієї теми точилася суперечка, і Мішель Ардан, завжди щедрий на пояснення, висунув таку думку, що ядро, захоплене в сферу місячного притягання, нарешті, впаде, як падає аероліт, на поверхню земної кулі.

— По-перше, любий товаришу, — відповів йому Барбікен, — не всі аероліти падають на Землю, а тільки невелике число їх.

Отже, з того, що ми перейшли на становище аероліта, ще не виходить, що ми неодмінно повинні досягти поверхні Місяця.

— Проте, — не здавався Мішель, — коли вже ми так до неї наблизилися…

— Помилка! — заперечив Барбікен. — Хіба ти не бачив, як падаючі зірки або метеорити тисячами креслять небо в певні періоди?

— Так.

— Гаразд, так от ці зорі або, певніше, космічні тільця запалюються тільки тоді, коли зачіпають шари атмосфери. Отже, коли вони проходять атмосферу, вони бувають менш як за 70 кілометрів від земної поверхні, а, проте, падають рідко. Так само і наш снаряд. Він може зовсім наблизитися до Місяця і, проте, не впасти на нього.

— Але в такому разі досить цікаво знати, як тоді поводитиметься наш мандрівний вагон у просторі?

— Я бачу лише два припущення, — відповів Барбікен після кількох хвилин міркування.

— Які?

— Снаряд може полетіти двома математичними кривими, і він піде одною або другою, залежно від швидкості, яку він має, але якої я не можу визначити в цей момент.

— Так, — відповів Ніколл, — він піде або параболою, або гіперболою.

— Вірно, — відповів Барбікен. — Маючи певну швидкість, він рухатиметься параболою, а маючи ще більшу швидкість — гіперболою.

— Люблю оці гучні слова! — вигукнув Мішель Ардан. — Можна зразу довідатися, що це означає. А скажіть, будьте ласкаві, що таке оця ваша парабола?

— Мій друже, — відповів капітан, — парабола — це крива лінія,